Все школьные сочинения по литературе

Коли хтось каже, що Україна – бідна країна, мені хочеться переконати цю людину в оберненому. Так, можливо, ми переживаємо нелегкі часи в економіці, політиці. Люди мусять економити та миритися з тяжкими умовами. Але якщо багатство заклечається для людей в матеріальному становищі, то тоді все зрозуміло. Але ми маємо неймовірно багату культуру! Те, чим ми можемо по-справжньому пишатися! Варто згадати тільки такі знакові особистості як Леся Українка, Іван Франко, Тарас Шевченко…

«Спорт – це життя» - лунає кругом. Я погоджуюсь цілком з цими словами, бо це підтвердити може кожна книга, кожна людина, яка причетна до цього виду діяльності.

Я гадаю, кожна людина повинна хоча б раз в житті спробувати зайнятися спортом. Вибір справді величезний! Є важка атлетика, легка, волейбол, баскетбол, теніс великий і маленький, баскетбол, футбол… Ну будь-який смак знайдеться заняття! Я люблю займатися волейболом. Це командна гра, яка вимагає активності та командної дружності. Хлопчики люблять грати в футбол, багато дівчат люблять художню гімнастику, ковзани, ролики… Головне, щоб було бажання! Але є прекрасна приказка про те, що «апетит приходить під час їжі» і я вважаю, що людині треба спершу переступити через себе і спробувати раз щось в цьому дусі, а тоді вона вже повертатиметься до цього діла не тому, що треба, а тому що справді захочеться! А це саме той випадок, коли поєднується цікаве та потрібне.

У світі всі побудовано на протилежностях. Є день і ніч, біле і чорне, чоловік і жінка, дитинство і старість. А є добро і зло. На цих двох речах, напевне, тримається весь світ. Ними наповнені і день, і ніч, і дитинство, і старість. Вони асоціюються з чорним і з білим. Від зла не можна нікуди  дітися, бо воно всюди. В дитинстві нас від нього оберігають, але коли ми підростаємо і більше дізнаємося про цей світ, ми стикаємося з розчаруванням, бо світ не такий, яким його намагалися намалювати дорослі.

Бути людиною, на мою думку, це дуже не просте завдання. Мало бути істотою, яка вміє мислити, писати, думати. Треба ще вміти крім того використовувати все це з розумом. Багато хто вірить, що в людини є душа. Я теж в це вірю. І, мені здається, саме цей факт відрізняє нас більшістю від тварин. Можливо, в них теж є щось подібне, але їхнє життя укладене інстинктами, рефлексами. Людина ж керується почуттями і розумом, коли щось робить.

Напевне, мало на світі людей, які б не любили море. Мені здається, його неможливо не любити, настільки воно прекрасне! Я буваю на морі щороку і воно ніколи мені не набридає і, я гадаю,ніколи не набридне!

Чому воно так манить мою увагу і моє серце? Коли я дивлюсь на море, мені хочеться творити. Воно справді надихає. Хочеться писати поезію, малювати картини, хочеться написати книгу чи створити щось таке величне і прекрасне, що могло б зрівнятися з величчю моря.

Казка – це маленька дивовижна країна, наповнена дивами та мріями. В казках оживають іграшки та розмовляють тварини, в казках є принцеси, принци та чарівні феї. І, що найчудовіше, - в казках завжди перемагає добро. Нас змалечку привчають казочками до того, що справедливість завжди займає почесне місце в нашому житті і рано чи пізно зло відступає, а добро панує.Хто не згадує про казки, думаючи про своє дитинство? Адже казка – це перше чудо книги, що входить в наше життя і відкриває нам шлях до чарівної країни книг.

Людство ніколи не стояло на місці. Ще коли люди жили в печерах і полювали на великих диких звірів, вони поступово освоювали навколишній світ. Для нас сьогодні винайдення телефонів, інтернету, нової техніки є величезними досягненнями. А в той час для людей елементарне винайдення вогню, напевне, викликало величезний захват і занепокоєння. У людини є внутрішній певний потяг до відкриттів, цей інтерес змушує її розширювати кордони своєї діяльності, здобувати новий досвід. Людина покинула печеру – і розпочався новий етап її життя. З тих пір наука стала надійним помічником і порадником людини.

Одного разу у нас на класній годині вчителька розповідала про толерантність. Це був цілий урок, присвячений цьому загадковому, красивому слову. Ми зачаровано слухали розповідь вчителя про стосунки між людьми, про унікальність кожної людини і, на мою думку, це урок дуже вплинув на всіх нас, на мене в тому числі.

Толерантність – це іншими словами терпимість. Толерантна людина не засуджує чужі погляди та переконання, а з розумінням і повагою відноситься до кожної інакшої точки зору. Є гарна приказка: «Скільки людей – стільки й думок». Звичайно ж, зустріти людину зі схожими поглядами можна, але зустріти ідентичну людину неможливо, бо кожен з нас виростає у своєму, неповторному середовищі, має свою родину, своїх друзів, вроджені і набуті знання, навички, а також свій досвід.

Не можна судити людину за країною проживання, кольором шкіри чи релігійними переконаннями. Це такі речі, які не є визначальними при оцінці людських якостей особистості. Адже толерантність – це свобода думки, вибору, а хто може обмежувати нашу свободу?

Але для чого ж вона потрібна? На мою думку, толерантність сприяє зменшенню конфліктів між людьми. Адже часто люди вступають в суперечки, не беручи до уваги думку свого опонента. Людина, котра бачить лише свою думку і визнає її єдино правильною – егоцентрична. Це не зовсім правильно, оскільки це лише ускладнює життя в першу чергу для самої ж такої людини. Вона всюди бачить негатив та незгоду, намагається знайти однодумців, заплющує очі на інші погляди. В той час як інші люди зі своїми поглядами та інтересами мають величезну користь для людей інакших: різні люди збагачують одне одного, напувають одне одного новим досвідом, розширюють світогляд. Треба не забувати, що спілкування – це не просто «гра в одні ворота», його мета не полягає в тому, щоб нав’язати комусь себе зі своїми інтересами. А це обмін: обмін думками, досвідом, знаннями.

Толерантним людям, я гадаю, легше сприймати інакших людей. Адже сприйняти чужу думку куди цікавіше, ніж сперечатися з нею. Звичайно, є люди, котрі не можуть й дня прожити без суперечки, але ті ж суперечки бувають різними. Можна просто нав’язувати власні переконання, намагатися «перевчити» людину, звинуватити її в хибності поглядів. А можна спокійно і аргументовано дати відповідь на запитання про те, в чому її помилка і чому саме ваші погляди треба прийняти на правильні.

Отже, я гадаю, що люди повинні більше дізнаватися про толерантність та навчатися цій майстерності. Адже це справді творчість – вміти вислухати людину, прийняти її та не образити, якщо її переконання не збігаються з вашими. Така поведінка є запорукою ефективного спілкування та корисного обміну інформацією!