Все школьные сочинения по литературе

Є в нашій мові чудові слова «Хто не знає минулого, не може сподіватися на майбутнє». Я погоджуюся з цими словами повністю. Історія – невід’ємна частина нашого існування.  Якось я замислився над тим, що ми вчимо історію впродовж всього нашого навчання. Спершу ми вивчаємо її багато років у школі, потім – в університеті. Ми складаємо з історії ЗНО. Для чого все це? Багато хто обурюється, мовляв, навіщо історія фізику чи хіміку?

Я дуже люблю читати. У мене багато улюблених книжок, в яких кожен герой – це втілення певної людської якості. Взагалі книжки дарують не просто відчуття насолоди, але і напувають нас знаннями про людей, про їхні можливості, про те, як різні люди поводять себе в різних ситуація. І це допомагає часом зорієнтуватися у власному житті. Кожна окрема книга – це цілий світ, ціле життя. А цьому житті  - безліч різних персонажів зі своїми світами. І коли я починаю читати, мене поглинає інша, книжна реальність, котра часом не відпускає до останньої сторінки. Гарні книжки змушують пережити цілу палітру відчуттів: одні герої викликають співчуття, інші – радість, хтось дратує, а хтось надихає. Однак кожен книжковий персонаж є неповторним і впливає на формування світогляду читачів.

Свята прикрашають наше життя. Без них шкільні будні б швидко нам набридли, а так, ми постійно чогось чекаємо: то Святого Миколая, то Нового Року, то Різдва, то Великодня. Свята дарують відчуття затишку та радості, стають приводом до нових зустрічей, а також – нових подарунків.

Планета Земля – чудова і прекрасна. Вона заселена величезною кількістю живих організмів. Високо в небесах літають різноманітні птахи, глибоко в морях, річках і озерах мешкають риби. Ліси, поля, луки, болота заселені тваринами та комахами. Панують над цим усім впевнено люди, переконані в тому, що володіння інтелектом наділяє їх цим правом. Але чи так це насправді?

Щастя – якесь міфічне явище, про яке всі говорять та ніхто не може конкретно сформулювати думку про його визначення. Перш за все, я гадаю, щастя – явище суто унікальне та індивідуальне. Те, що в однієї людини викликає захват та захоплення, в іншої викличе лише сум чи роздратування. Саме цим, на мою думку, воно і прекрасне!  Саме тому люди й досі не можуть дати йому визначення, бо в кожного щастя своє.

Сьогодні суспільство стикається з низкою різноманітних проблем. І при цьому проблеми ці стосуються найрізноманітніших галузей. Люди незадоволені освітою, медичним обслуговуванням, якістю та цінами продуктів та комунальних послуг. Люди стають дратівливими через елементарні дрібниці,  розчаровуються у навколишньому світі, у собі та інших людях. Ми живемо в інформаційному середовищі і сьогодні інформації навколо стає настільки багато, що людина тоне в ній, губиться і може втратити розум.

Кажуть, що скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. А я скажу інакше: в скількох країнах ти бував, стільки разів ти людина. Розумію, що не кожна людина сьогодні має змогу щоразу відвідувати нову країну, однак хоча б одного разу в житті кожен повинен спробувати хоч одну подорож, хоч кудись.

На мою думку, кожна нова відвідана країна – це ще одна відкрита культура цього світу. Відвідуючи нові місця, людина збагачується культурно та духовно. Чужа культура розширяє горизонти свідомості, поглиблює світогляд і коло зацікавлень.

Моє місто – серце України, душа України, історична колиска мого народу. Моє місто – це столиця, Київ, прекрасний та величний. Через віки прийшло воно крізь війни, погроми, грабування, руйнування, через віки повстав він на схилах Дніпра, мужній та безсмертний.

На мою думку, кожне місто має свій характер. От Київ – сміливий. Гордо несе він статус столиці України вже третє тисячоліття, пишається своїми каштанами, історією, людьми та можливостями. Тут народилась наша незалежність, тут вмирала і вкотре народжувалась наша свідомість. Революція на Граніті, Помаранчева Революція, Євромайдан… Всі ці віхи розвитку нашої країни пов’язані з цим містом. Як губка, всотує воно пам'ять про полеглих героїв та сльози за ними.