Людство ніколи не стояло на місці. Ще коли люди жили в печерах і полювали на великих диких звірів, вони поступово освоювали навколишній світ. Для нас сьогодні винайдення телефонів, інтернету, нової техніки є величезними досягненнями. А в той час для людей елементарне винайдення вогню, напевне, викликало величезний захват і занепокоєння. У людини є внутрішній певний потяг до відкриттів, цей інтерес змушує її розширювати кордони своєї діяльності, здобувати новий досвід. Людина покинула печеру – і розпочався новий етап її життя. З тих пір наука стала надійним помічником і порадником людини.
Людина завжди прагнула освоювати природу: досліджувати рослин, тварин. Поступово вона навчилась розрізняти диких тварин і таких, яких можна приручити; навчилася виокремлювати їстівні та отруйні рослини. Людина орієнтувалась по зорях. І взагалі небо завжди викликало особливу захопленість у людей. Вони вважали, що зорі – це загиблі люди, або боги, або далекі планети. З розвитком техніки і науки всесвіт ставав все ближче, але навіть коли перша людина полетіла в космос, питань менше не стало, а навпаки: людина все більше почала відчувати своє незнання і нездатність зрозуміти навколишній світ. Але саме запитання і є причиною розвитку науки. Якби люди не ставили запитань, якби в них не було вродженої цікавості до всього, то її розвиток зупинився би на стадії добування вогню і ми б так і жили в печерах, полюючи на мамонтів.
Дуже велике значення для розвитку науки має виникнення писемності. Адже з тих пір, коли людина освоїла це мистецтво, вона змогла записувати свій досвід. А до цього все, що можна було робити зі своїми знаннями – це лише усно передавати з покоління в покоління. Але писемність все змінила. Почали з’являтися книги, підручники, а пізніше – школи.
Люди прагнули до знань, бо знання відкривали широкі можливості. Не дивно, що спершу навчатися в школах могли лише діти забезпечених батьків, простим діткам шлях туди був закритий.
Знання розділялись по галузям. З’являлись науки про небо – астрономія; про природу - біологія; про мову – мовознавство та багато інших. Люди накопичували і продовжують накопичувати знання про навколишній світ, яких стає все більше. Але яка кінцева мета цього всього? Мені здається, що це не має завершення: скільки буде виникати запитань, стільки буде відповідей, котрі в свою чергу породжуватимуть ще більшу кількість запитань. Можливо, колись людина вдовольниться здобутими знаннями, але, на мою думку, цього не станеться ніколи. Бо просто не можливо сказати: «Все! Досить! Знаю достатньо!», коли кожне попереднє знання відкриває лях до ще більшого майбутнього.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|