Напевне, мало на світі людей, які б не любили море. Мені здається, його неможливо не любити, настільки воно прекрасне! Я буваю на морі щороку і воно ніколи мені не набридає і, я гадаю,ніколи не набридне!
Чому воно так манить мою увагу і моє серце? Коли я дивлюсь на море, мені хочеться творити. Воно справді надихає. Хочеться писати поезію, малювати картини, хочеться написати книгу чи створити щось таке величне і прекрасне, що могло б зрівнятися з величчю моря.
Море ніколи не буває однаковим. Воно то хвилюється: хвилі граються з вітром, темна вода гуркоче та хвилює, бентежить і турбує думки. Таке море навіює хвилюючі думки: воно лякає і захоплює одночасно. Іноді воно є спокійним: рівна гладь моря відбиває промені сонця, чайки качаються на його поверхні… Таке море заспокоює, врівноважує, вселяє гармонію в душі.
Згадую свою першу поїздку на море. Я була зовсім маленькою і постійно визирала у віконце, щоб не пропустити море. Я ще навіть не уявляла його величі! Коли я вперше підійшла до моря і холодні хвилі лагідно залоскотали мої ступні, я зрозуміла, що це мій не останній раз. Адже стало відразу так приємно, так легко на душі. Люди купалися в морі, гралися, розважалися на водних атракціонах та стрибали з високих гірок, а мені найбільше подобалося просто сидіти на березі моря та дивитися на нього. Дивитися, як сходить і сідає сонце, розчиняючи себе у воді, як літають чайки над його поверхнею, як не де не винирнуть з глибини на поверхню дельфіни та знову зануряться вглиб. Дивитися, як час від часу над морем нависають хмари і воно від цього стає якимось бентежним та хвилюючим. Ввечері, коли на пляжі вже було мало людей і в морі практично ніхто не купався, я сідала на пагорбі та дивилась на захід сонця. Закінчення дня тоді для мене було чимось незвичайним, магічним, таємничим. Сонце ховалося за горизонт і лише багряна поверхня води нагадувала про його присутність кілька митей тому.
Коли я підросла, я продовжувала щороку відвідувати море. Його магія не стала для мене меншою, воно завжди однаково причаровувало мене та манило своєю загадковістю. Я не втомлювалась дивуватися його величині і постійно думала про те, чи далеко протилежний берег. Одна думка про те, що на протилежному березі може бути інша країна, інша культура бентежила мене. І зараз, коли бачу далекий морський горизонт, хочеться сісти на човен та відправитися в далеке плавання!
Любов до моря не загасне ніколи. Я вважаю, що це одне з див природи, її дарунок людині.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|