Все школьные сочинения по литературе

Менше ніж сто років тому люди не знали, що таке смс-повідомлення, мейли, вайбери та соціальні мережі. Вони не переписувались щомиті короткими повідомленнями, а далекі люди тижнями могли не знати один про одного новин. Зате вони мали дещо цікавіше – потребу в листах.

Паперові листи відходять в минуле. З появою інтернету, телефонів, соціальних мереж просто відпадає потреба витрачати час та паперові листи. Вони невигідні та незручні: довго йдуть, можуть загубитися, зіпсуватися. Але поруч з цим ми забуваємо, яку ж вони мають цінність! Друкований текст порівняно з рукописним – мертвий. Ми стираємо непотрібні букви одним натиском кнопки на клавіатурі, ми копіюємо інформацію з мережі, змінюємо колір та написання тексту в кілька кліків. А щоб написати текст рукописний треба витратити значно більше часу та терпіння і залучити більше фантазії.

«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова Ліни Костенко якнайкраще передають сутність поезії, адже справжня поетична творчість зачіпає найтонші струни душі, надихає жити, творити та відкривати людям себе.

З початку заснування письма поезія приваблювала людей. Адже в людині всередині ніби існує певний потяг до прекрасного і прагнення вираження своєї сутності через текст. А поетичний текст для цього є найкращим варіантом. Адже в поезії присутній свій внутрішній світ, внутрішній ритм. Що відрізняє поезію від прози? Напевне, найосновніше – це ліричний герой. Це герой, котрого переповнюють емоції та переживання, він відкритий до спілкування, однак висловлюється у вигляді монологу. Всі його почуття – як на долоні, відкриті для всіх і кожного.

«Весна іде, красу несе -

кричать дівчатка й хлопчики,

- цвірінь, цвірінь, журбу покинь-

клопочуться горобчики...»

Цей чудовий дитячий віршик ми завжди згадуємо з приходом весни. Коли промінці жовтогарячого сонця, опускаючись на холодну землю починають зігрівати її своїм теплом, розтоплюючи кригу та сніг. «Тобі час відступати і давати дорогу теплу і життю» - промовляють сонячні промінчики до холодного морозного повітря. Вже прийшов час правити зеленобарвній весні. І морози, не бажаючи, поволі, ще хапаючись з останніх сил з сутінками за  землю, все ж таки відступають. І тоді приходить  чарівниця весна. І, ніби промовляючи якісь магічні слова, починає розфарбовувати землю у свій улюблений зелений колір.

Що ви робите, коли відчуваєте на душі якийсь тягар, коли здається, що вас ніхто не розуміє і життя втратило сенс? В медицині подібний стан називається  депресією. Хочу дати одну дуже дієву пораду, як відпочити душею, відчути спокій та гармонію, набратися сили, побороти весь довколишній негатив і радіти кожній хвилині свого життя, виміряного нам долею. Гайда  на природу, а найкраще - до лісу, де величні дерева-богатирі простягнули свої гігантські руки-гілки до неба. Стоять, мов  зачаровані велетні, об’єднавшись своїм корінням. Берізка до берізки, дуб коло дуба, сосна біля сосни, немов прибульці, що прийшли з іншого світу рятувати нашу матінку землю, даруючи таке свіже, таке живе повітря.

Героїня однойменного роману Л. Толстого Анна Кареніна – дуже суперечливий та неоднозначний образ.  У кожної людини її історія викликає різну реакцію: хтось її осуджує, когось вона дратує, хтось їй співчуває. Розвиток і зміна образу Анни Кареніної дивує і захоплює одночасно, вона нікого не залишає байдужим. Існує версія, що зрозуміти героїню цього роману можна лише у відповідному віці, маючи певний багаж життєвого досвіду за плечима.  На мою думку, образ Анни Кареніної значно еволюціонує з початку роману і до завершення.

Багато слів було написано та сказано про рідну мову, про необхідність її берегти та плекати, вивчати та розуміти. Українська мова мала нелегкий шлях: чимало випробувань випало на її долю, поки вона змогла дійти до нас і стати вільною. Ми сьогодні можемо читати рідною мовою книжки, навчатися, дивитися фільми, розмовляти і примножувати її красу. А ще зовсім в недалекому минулому люди не мали такої розкоші: віками нашій мові нав’язувався смак меншовартіності, «мужичості». З україномовних людей сміялися та вважали сірими неосвіченими масами. Це тривало століттями. Тепер наша молода держава вийшла на новий, незалежний шлях. А разом з нею і наша мова, котра тепер має отримати нове, почесне місце серед мов нашої країни.

Одвічне запитання: що значить для кожного з нас слово – любов? «Люблю» ми говоримо до своїх батьків, до своєї подруги чи друга. Любити можна і улюблену справу і мамин смачний борщ, і кав’ярню.... Так вже створена людина, що без почуття і прив’язаності ми не можемо жити. Дуже часто чуємо: улюблені цукерки, улюблений фільм, улюблена музика.... У кожного в школі є і  улюблені вчителі. Чи складно бути улюбленим педагогом для дитини? Мабуть, що так! Це величезна віддача роботі, щирість та безкорисливість.

Останнім часом природа почала віддалятися від людини. Люди відгороджуються від неї високими парканами, будинками, зрубують ліси, висушують озера, винищують навколишню красу. вони зривають рідкісні квіти, що кілька годин ними помилуватися, вони вирубують парки для побудови нових торгівельних центрів та житлових комплексів. Людина взяла життя в свої руки і наділила себе правом змінювати цей світ. Мені здається, що людина таким чином відокремила себе від природи, надала собі статусу надприродної істоти, такої, що має інтелект і здатність мислити, а отже – і нищити та змінювати все навколо.