Все школьные сочинения по литературе

Україна – дуже багата та красива країна. Нам пощастило народитися на цій землі. Іноді здається, що тут немає майбутнього, а багато молоді прагнуть залишити цей край в пошуках кращої долі за кордоном. Але, на мою думку, такі погляди є хибними. Не варто шукати щастя в чужих краях, адже, якщо в житті щось не складається, то проблема не в місці, а в самих людях.

У відомій казці А. Екзюпері звучать такі слова: «Ми несемо відповідальність за тих, кого ми приручили». З цими словами важко не поповодитися. Вирішуючи завести вдома тваринку, треба дуже гарно обдумати це рішення, зважити всі за та проти, усвідомити шалену відповідальність, котра настає відразу після втілення цього задуму в життя.

Яка ж нелегка вчительська професія! Мені здається інколи, що треба мати неабияку витримку, емоційну стабільність, силу духу, піти працювати до дітей! Адже це практично те саме, що бути лікарем, тільки лікарі лікують тіло, а вчителі формують особистість. До вчителів суспільно ставить дуже високі вимоги: вони повинні бути високоморальними особистостями, добрими, любити своїх дітей та свою роботу, а ще досконало знати свій предмет, адже діти такі допитливі, їм треба все пояснювати, все говорити по багато разів. А найголовніше – це терпіння. Ми в школі часто поводимо себе так, що лише дивуємося пізніше, як це вчителі ще витримують і не кидають цю нелегку роботу.

Я повернулася зі школи дуже засмучена, адже посварилась зі своєю подругою. Настрою не було взагалі ніякого! Ми завжди йшли додому разом, обговорювали минулий день, а тепер я йшла сама, сумна й похнюплена. Вдома мене зустрічала бабуся. Вона завжди розуміла, коли зі мною щось не так, тож я не стала приховувати свою біду. І вона розповіла мені цікаві історію.

Важко знайти людину, котра не знає, що таке казка. Мені здається, всі люди на світі з ними знайомі! Адже коли ми маленькі, мама, тато або бабуся розповідають нам безліч казок! Книжечки для найменших – це завжди казкові історії, оповіді. Всі діти люблять їх. Дивно, але маленька дитина може слухати одну й ту саму казку безліч разів і вона їй не набридає. Це вже в дорослому віці ми, прочитавши книгу один раз, рідко коли до неї повертаємося. Але магія казки, особливо коли ми діти, має зовсім іншу дію.

Коли настає моя улюблена пора року – весна, я дуже люблю відвідувати якісь природні особливі місця. Це або парк, або місце біля річки, або ліс. До лісу добиратися дуже далеко, тому найчастіше ми з подругою просто гуляємо в парку. Так любо спостерігати за природою, котра прокидається!

Щастя – те, що намагається пізнати кожна людина. З давніх-давен люди писали, співали, малювали його, намагалися осягнути. Але я впевнена, що не існує єдиного стандарту щастя. Все дуже відносно.

Людина, в якої немає грошей, вважає, що саме в них щастя. Людина, котра втратила батьків, мріє про їх повернення і думає, що то було істинним щастям. Що ж насправді? Можна було б сказати, що щастя там, де нас нема. І в дечому це правда.

Існує багато видів мистецтва. Музика, кіно, театр… Але найособливіше з них, я вважаю, це література.

Література виникла дуже давно. Колись люди не вміли писати і передавати тексти в усному вигляді. Так до нас дійшли пісні, приказки, прислів’я, легенди. Людей завжди манило слово і його можливості, адже словом можна описати будь-що, будь-яку емоцію, будь-яке переживання! Словом можна торкнутися всіх струн душі, змусити людину плакати, гніватися, радіти чи сумувати.