Борис Грінченко написав в одній своїй поезії такі слова: «Не бійтесь заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне провалля». Ці слова для багатьох можуть бути неактуальними, адже багато хто з нас вже давно не зазирає до словників. Сьогодні дуже зручно зайти в Інтернет і знайти будь-що, на будь-яку тему. Але, на мою думку, ми повинні інколи, хоч рідко намагатися користуватися ними.
Мені здається, автор цими словами хотів сказати набагато більше, ніж просто закликати відкривати ці книги. Ці слова – це спроба звернутися до мовної свідомості людей, закликати їх до прагнення чистоти мовлення. Внаслідок багатьох історичних причин українська мова переживає нелегкі часи. В мовленні багатьох людей трапляється чимало русизмів, суржику. Навіть ті люди, котрі нібито розмовляють російською мовою, допускають багато помилок. Вся справа в тому, що наша країна завжди була двомовна. Люди звикли так розмовляти. Адже дуже часто ми чуємо помилки на телебаченні, по радіо, читаємо в книжках, газетах та журналах. Сказані багато десятків років слова Грінченка не втрачають актуальності і сьогодні: люди повинні багато вчитися і старатися слідкувати за своїм мовленням. Від цього залежить культура нашої мови, те, якою ми передамо українську мову своїм дітям. Її треба очищати від бруду, від русизмів, від невдало перекладених слів.
Я часто спостерігаю, як невдалі слова з англійської мови підлаштовуються під український лад. Люди використовують слова «презентація», «перфоменс», «конектитись», «лайкати», не думаючи про те, що в рідній мові є свої, не гірші відповідники! В нас є багаті слова, котрі мають десятки синонімів. Але нам простіше, почувши по телебаченню новеньке красиве модне слово, взяти його в своє мовлення, ніж спробувати знайти рідно мовний відповідник.
Мова завжди відображала стан нації, стан розвитку культури певної країни. Якщо ми хочемо мати гарний міжнародний імідж, якщо ми прагнемо бути самобутніми, зберегти свою ідентичність, красу та унікальність, то в першу чергу ми маємо звернути увагу на нашу мову. Дорослі повинні пам’ятати, що їх завжди слухають діти і прагнути говорити грамотно, правильно, виразно та красиво. Культуру мовлення можна прививати також читання книг: в Україні багато талановитих українських дитячих письменників, багата скарбничка класичної літератури. Ці тексти допомагають збагатити мовлення, поповнити його чудовими рідними словами, котрі з вуст кожної людини будуть звучати правильно та доречно.
А найбільше завдання покладено в цій сфері на вчителів. Вони повинні не просто вчити нас правилам та граматичним структурам, а прививати любов до рідної мови. Якщо людина любить мову, котрою вона спілкується, то вона піклується про неї, береже її. Наша вчителька української мови завжди намагається зробити уроки цікавими, пізнавальними. Вона завжди порадить якусь книгу, фільм чи поезію. Звичайно, ніколи ми не обійдемося без правил, але щодня і щоуроку вчити лише їх не має сенсу, якщо школярі не люблять її, не поважають, не шанують.
Таким чином, я намагаюсь говорити правильно та грамотно. На жаль, в мене не завжди це виходить. Моя родина російськомовна, але я намагаюся дотримуватися всіх норм та правил наскільки це можливо. Можливо, в майбутньому, я стану вчителем або журналістом і тоді слова Грінченка стануть для мене справжнім життєвим вказівником!
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|