Все школьные сочинения по литературе

На мою думку, зраду пробачати не можна. Щоб зрозуміти мою позицію, треба усвідомити, що для мене означає саме слово «зрада». Це пошук кращого, величезна помилка для обох людей: тих, кого зрадили через неправильний вибір, того, хто зраджує через те, що після такого вчинку стосунки вже не можна буде повернути назад.

Кажуть, що словом можна образити сильніше, ніж вчинком. Мовляв, вчинок забудеться, а слово відкладеться в пам’яті. Зрада, на мою думку, належить саме до тих вчинків, котрі відкладаються в пам’яті набагато довше, ніж будь-яке найгірше слово. Існує багато прикладів із життя, коли жінки або чоловіки прощали зраду. Вони мотивувалися різними причинами: бажали зберегти родину, вірили у вічність кохання, вірили, що «всі зраджують», були переконані в тому, що ця помилка ніколи не повториться. Але, мені здається, що повернувши стосунки з будь-якої із перелічених причин, ніколи не вдасться забути заподіяну образу. В думках той, кого зрадили, постійно буде повертатися до цієї неприємної життєвої події, думати про це, сумніватися в тому, чи правильний було зроблено вибір? Це не дасть людям нормально жити. Врешті-решт це закінчиться або ще однією зрадою, або просто стосунки не витримають такого внутрішнього тиску. Або одного дня зраджена людина просто наговорить своїй половинці поганих речей, висловить всю свою образу і тоді вже точно не буде дороги додому.

Якщо взяти в руки букет польових квітів і роздивитися його детальніше, можна помітити, що кожна квіточка в ньому неповторна та унікальна. Кожна з них має дивну та красиву форму пелюсток, чарівний аромат. Квіти відрізняються довжиною, формою листя, корінням, кольором. Вони можуть рости в різних місцях та розквітати в різну пору року. Але це не робить їх гіршими. Те ж саме можна сказати про людей: ми всі дуже різнимося між собою, але це лише надає чарівності самому людству.

Останнім часом в Україні стало дуже модно бути патріотом. Це дуже дивно звучить, але це так. Після останніх подій люди стали більше носити національний одяг, більше спілкуватися українською мовою, слухати українських пісень. Старші друзі в школі кажуть, що раніше такого не було, люди навіть вишиванку вдягали на свята з невеликою охотою. Тепер же її можна придбати в будь-якому брендовому магазині одягу.

Звісно ж все це дуже добре, що люди не соромляться рідної культури. Але я б не стала називати це патріотизмом. Я вкладаю в це слово зовсім інший смисл. Для мене патріотизм – це відчуття, що виникає в людини, не пов’язане з одягом, мовою чи атрибутикою. Необов’язково говорити українською і любити вишиванки, щоб бути патріотом.

Я пам’ятаю день, коли я вперше побачила море. Я була вже в свідомому віці, адже перейшла аж до 3 класу. До цього часу ми з родиною не мали нагоди відвідати море, відпочивали в бабусі на дачі. А мого восьмого в житті літа батьки вирішили подарувати мені на день народження поїздку до моря.

Їхали ми потягом. Це була дуже довга дорога, а може і не дуже, бо коли ти маленький, все сприймається зовсім по-іншому. Пам’ятаю, як ми їхали і я слухала стукіт колес, дивилась за вікно. Для мене це була перша така тривала поїздка і я боялась пропустити щось важливе. Навіть коли настала ніч і батьки заснули, я намагалась залишатися в свідомості, щоб сфотографувати пам’яттю кожну деталь пейзажу, що залишався позаду. Дорога поїздом мене дуже вразила! Ми могли б розвернутися і повернутися додому і я би все рівно згадувала це, як найкращу поїздку всього свого життя. Але ми так не зробили, адже головне залишалося попереду.

Всі люблять весну. Навіть якщо хтось каже, що не любить, то я думаю, такій людині не можна вірити. Як можна не любити час, коли все прокидається? Коли природа оживає, ніби вперше від холодної сплячки? Коли повертаються пташки, прокидаються тварини, коли покращується настрій та погода? Це ж неймовірна пора!

Моя кімната взагалі не велика, але мені пощастило, що вона в мене є ,адже багато дітей в моєму віці не можуть похвалитися такою розкішшю. А в моєму будинку багато кімнат. Адже родина наша велика: мама, тато, бабуся та троє дітей і кожен має свій, хоч і маленький, куточок. Коли я підросту і мій брат поїде на навчання, то, можливо, я переїду до більшої кімнати, але поки що моя фортеця – невеличка.

Художникові І. С. Їжакевичу вдалося занурити нас в життя маленького Тараса Шевченка. Дивишся на картину, а в голові зринають рядки з його поезії:

«Мені тринадцятий минало,

Я пас ягняток за селом,

Чи то так сонечко сіяло,

Чи то мені чого було?

Мені так любо-любо стало….».

В світі стільки цікавої літератури! Я люблю читати з дитинства. Інколи переді мною стоїть нелегке завдання – обрати улюбленого героя з книжок. Це дуже важко, адже калейдоскоп прочитаних книг починає крутитись в моїй уяві і я не можу обрати когось одного, кого б я могла виокремити з-поміж інших в галереї улюблених образів.

Однак я можу вибрати такого героя з останніх прочитаних мною книг. Це – Едмон Дантес із книги Александра Дюма «Граф Монте Крісто». Цей персонаж викликає в мене дуже багато суперечливих почуттів, однак він запам’ятовується надовго!