Все школьные сочинения по литературе

Я повернулася зі школи дуже засмучена, адже посварилась зі своєю подругою. Настрою не було взагалі ніякого! Ми завжди йшли додому разом, обговорювали минулий день, а тепер я йшла сама, сумна й похнюплена. Вдома мене зустрічала бабуся. Вона завжди розуміла, коли зі мною щось не так, тож я не стала приховувати свою біду. І вона розповіла мені цікаві історію.

Коли вона була зовсім маленька, то мала багато друзів. І одна дівчинка була їй особливо дорога: вона дружили, разом гралися, а згодом пішли до одного класу і не було міцнішої дружби у всій школі. Через що вони тільки разом не пройшли! Адже часи були складні, інколи доводилось носити на двох одні чобітки, ділити один окраєць хліба, разом терпіти голод та злидні. Та одного разу бабуся з тією дівчинкою дуже посварились. Вона не може пригадати причину, адже це було так давно! Але вони перестали розмовляти. До школи почали ходили поодинці, погордливо відверталися одна від одної, коли вчителька за звичкою давала завдання на двох. Згодом та дівчинка почала гратися з іншими дівчатами і бабусі було дуже образливо. Вона назло старій подружці теж почала показово звати до себе в гості інших однокласниць. До чого може довести звичайна погорда! Але в глибині душі вона дуже сумувала за подругою. Щовечора вона сідала біля вікна і згадувала спільні ігри, те, як весело вони проводили час, читали книги, говорили про все на світі. Їй хотілось би повернути час назад і все змінити, хоча вона могла зробити це в будь-який момент, підійти до неї, взяти за руку і все забути. Але гордість не давала зробити перший крок. А потім сталося найстрашніше. Одного разу колишня подружка просто не прийшла до школи. А потім ще день, ще тиждень. Бабуся почала хвилюватися, адже дівчинка ніколи не пропускала школу так багато, вона була сумлінною, відповідальною ученицею. Потім по школі почали ходити слухи, що в селі згоріла якась хата… Який жах охопив мою бабусю, коли вона дізналась, чия хата згоріла… Вся родина загинула. Її охопив страшний відчай, страх та жаль. Вона більше ніколи не бачила свою подругу. Звичайно, час загладив старі рани, заспокоїв серце та душу. Але це був для неї урок на все життя – не треба рвати стосунки через дрібниці! Особливо з найліпшими друзями.

- Ти ніколи не будеш знати, - мовила мені бабуся, - що підготувало для тебе життя на завтрашньому повороті. Що принесе завтрашній день!? Цінувати треба людей щодня, щомиті, щохвилини. Висновки роби сама.

Я ще довго не могла заснути після цієї історії. Бабуся мені ніколи цього не розповідала! Тепер я поглянула на свою історію інакше. Врешті решт – через що ми посварились? Я вже не могла згадати ту мить, коли ми вирішили відвернутися одна від одної. Бабуся теж не пам’ятаю причину тієї сварки… то ж чи справді це так важливо? Я дістала мобільний телефон і вирішила переступити через себе. Треба вчитись на чужих помилках! Через два гудки я почула в трубці знайомий сонний голос.

- Алло…. Аня? Що сталося?

Спершу я подумала, що дарма все це затіяла! Що вона зараз відключиться і не захоче зі мною говорити. Але потім вирішила довести почате до кінця:

- Давай завтра до школи разом підемо… а?

Подружка якусь мить помовчала, а тоді відповіла, і я відчула, що вона посміхається:

- Звичайно, дурненька, куди ж я без тебе?

Ми ще трішки поговорили по телефону, а потім попрощалися. Вже засинаючи, я почула, що хтось причиняє двері в моїй кімнаті. Чомусь я відразу здогадалась, що це була моя бабуся, котра хитро посміхалась.