Все школьные сочинения по литературе

Тарас Шевченко – геній українського народу. Ця людина закарбувала своє імя в сторінки нашої історії, культури та літератури навічно. Щороку ми вшановуємо його, згадуємо, вивчаємо його творчість, котра є віддзеркаленням його епохи. В творах Шевченка оживає кріпацька Україна такою, як вона була. Саме за правдивість своїх текстів, їх достовірність Тараса Григоровича прозвали Кобзарем, адже ними тоді вважали тих, хто несе правду в маси. Він не був сліпим, він бачив дуже багато і не просто бачив, а пропускав через свою душу та своє серце. Саме завдяки чесності, відкритості, красі та простоті своїх творів ( а їх в його часи могли знати напам’ять люди з найбідніших верств, котрі навіть букв не знали) Шевченко займає таке чільне місце в когорті українських класиків.

Люди – це дуже цікаві істоти. Що відрізняє їх від тварин? Свідомість, вміння любити, ненавидіти, прогнозувати майбутнє, жити не лише сьогоднішнім днем. Я вважаю, що найдивнішим людським вмінням є уміння кохати та любити. Ці два поняття в українській мові дуже відрізняються! Це робить нас особливими, вказує на те, як тонко українці відрізняють відтінки різних почуттів.

Кохання люди відчувають до інших людей протилежної статі. Це те, що поєднує наших батьків, те, що спалахує між молодими серцями, але ми називаємо це закоханістю. Воно змушує серце битися частіше, змушує робити різні дивні вчинки. Скільки про це написано віршів, романів, казок. У таких творах заради кохання принци йдуть на різні небезпечні пригоди, вони готові дістати з неба сонце та місяць, аби лише кохана дівчина погодилась вийти за них заміж. Про кохання вдало написав Шекспір у своїй п’єсі про Ромео та Джульєтту. Там глибина та краса кохання розкривається чи не найкраще! Адже це таке почуття, що перед ним навіть смерть не встоїть.

Подорожувати – це завжди захопливо. Взагалі я вірю в те, що скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. А скільки країн ти відвідаєш, стільки світів має твій внутрішній світ! Однак можу не погодитись лише з одним: не всі можуть подорожувати за кордон, однак зволікати з будь-якою можливістю десь побувати ніколи не треба!

В своєму житті мені довелося відвідати всього кілька країн, але я сподіваюся, що в майбутньому таких можливостей в мене буде все більше. Адже подорожі відкривають нам доступ до інших культур, дозволяють подивитись на те, як живуть люди в інших країнах, як вони мислять, які в них цінності, життєві пріоритети.

Починаючи з першого класу, ми вивчаємо кілька мова: свою рідну, українську, російську та англійську. Остання настільки тісно переплітається з іншими, що ми в старших класах вже і не пам’ятаємо, коли почали її вивчати. Навіщо ж вона нам потрібна, якщо покинуть Україну лише одиниці з нас? Багато дітей вивчають англійську зовсім змалечку, сьогодні стало дуже модно водити двохрічних дітей на курси іноземних мов, де вони вчать елементарні фрази та слова.

Мій день з понеділка по п’ятницю починається завжди однаково. Спершу дзвенить мій будильник, голосно на всю квартиру. Від нього прокидається тато, собака і молодший брат, але не я. Мені важко вставати зранку, адже я люблю поспати довше. Потім мене починає будити мама. Коли вона заходить до кімнати, то я вже знаю, що нема куди тягнути: треба вставати та збиратися, чим я і займаюсь.

Найрідніші люди в кожної людини – це її батьки. Особливе значення в житті кожної людини має мама. Це людина, завдяки якій ми з’явилися на світ. Перші 9 місяців свого життя ми були з нею одним організмом, відчували її поруч, чули стук її серця, її голос, сміх, радість і сльози.

Я можу надзвичайно близько зрозуміти материнську працю. Нещодавно в мене народилась маленька сестричка і я щодня спостерігаю за тим, скільки любові та самовіддачі потребує маленьке дитя.

У мене велика родина. Ми мешкаємо з мамою, татом, у мене є також старша сестра студентка та молодший брат. В нас великий будинок і звичайно він вимагає багатьох обов’язків. Я вважаю, що в кожній родині обов’язки повинні бути розділені, щоб кожен вкладав частинку себе в загальний добробут сім’ї.

Коли я була маленькою, я завжди хотіла мати собаку. Але моя мама завжди була проти домашніх тварин в квартирі, тому мрія залишалась лише мрією.

Щоліта ми виїздили на дачу. Там було багато роботи: в нас була велика хата, садок, город, що вимагали догляну, однак там ніхто не жив. Кожен ранок ми вставали якомога раніше та вирушали на край міста, а ввечері поверталися.