Все школьные сочинения по литературе

Я дуже люблю зиму. Ця пора року дарує мені відчуття спокою та гармонії. Мене не лякають морози та відсутність сонячного тепла, я люблю проводити ці дні вдома і займатися улюбленими справами: дивитися серіали, читати книги, писати вірші. Але природа переносить цю пору року іноді дуже тяжко. Наприклад, дуже страждають в цю пору пташки, адже для них залишається так мало їжі взимку!

Наше життя дається нам не лише для того, щоб вчитися і працювати, бо багато людей вважають саме так. Вони постійно занурені в роботу чи книжки, не відволікаються навіть та миттєвий відпочинок. Але я вважаю, що всі люди повинні знаходити вільний час і присвячувати його цікавим справам. Звісно, якщо людина отримує задоволення від навчання, вона може проводити вільний час і в такий спосіб, але я віддаю перевагу іншим видам відпочинку.

Я люблю свою школу. Мені здається, вона особлива. Звичайно, зовні вона звичайна, така як тисячі шкіл в країні. Вона має такі ж просторі класи, як і всі школи і сюди ходять звичайні діти. Але вони лише для інших звичайні, для мене тут все особливе, бо це моя рідна школа.

Я пам’ятаю свій перший день у школі. Я не ходила до садочку і дуже боялась йти до першого класу, бо нікого не знала. Всі були між собою знайомі, а для мене такий великий колектив був новизною. Але перша вчителя, взявши мене за руку, вселила довіру до цього місця і після того, як я вперше сіла за парту, я більше ніколи не боялась переступати поріг цієї будівлі.

Коли я була маленькою, я вперше зіткнулася з поняттям відповідальності. Звісно, всі проходять через це, але чомусь один епізод мого життя закарбувався в мою пам'ять особливим чином.

Як і всі діти, як інколи робила маленьку шкоду. І от одного разу я випадково розмалювала щоденник свого старшого брата. Я не розуміла, що це за річ і навіщо вона потрібна. В мене просто була ручка, а в нього – щоденник. Мені треба було десь помалювати і я обрала саме цю річ.

Не можна прожити життя без друзів. Людина завжди потребує спілкування і взаємодії з іншими людьми. Але і просто спілкування буває замало. Всі хочуть мати в житті особливу людину, котрій можна було  б довірити свої таємниці, весело провести час і поговорити про все на світі.

Я вірю в справжню дружбу! Але я вірю, що це почуття, як і кохання, не може бути багаторазовим. Є чудовий вислів про те, що дружба – це одна душа у двох тілах, я з цими словами повністю погоджуюся.

Кожна країна має свої символи, речі, поняття з якими вона асоціюється в іноземців. Наприклад, Росія в мене асоціюється з радянським союзом та тоталітаризмом, Канада  - з кленовим листком, Англія – з чаєм. Можливо, це якісь стереотипи, але ці речі так вкоренилися в поняттях про ці країни, що не можуть існувати окремо.

Ми ходимо до школи не просто сидіти за партами та отримувати оцінки. В школі нам дають освіту. Це те, що відкриває путівку в життя та дозволяє стати кимось великим або не дуже, зайнятися справою свого життя і збудувати кар’єру.

Освіту ми здобуваємо значну частину свого життя. Спершу йдемо до садочку, тоді навчаємося в школі, потім вступаємо до університету. Всі ці заклади покликані виховати нас та спрямувати нашу діяльність, відкрити наші таланти, віднайти в нас все найкраще, те, що зможе допомогти нам стати успішною людиною.

Коли суспільство розвинулося до найвищого ступеня, виникла потреба у виникненні правил і норм, які б керували життям людей. Так виникали перші закони, призначення яких – створення безпеки для громадян держави, формування комфортного для проживання середовища.

Але в нашій державі існує багато людей, котрі впевнені, що в Україні закони написані просто так. Але Україна – це правова держава, де кожен вчинок регулюється відповідним законодавством. Однак розчарування минулим і теперішнім змушує українців скептично ставитися до законів і не прагнути до захисту своїх прав.