Коли я була маленькою, я вперше зіткнулася з поняттям відповідальності. Звісно, всі проходять через це, але чомусь один епізод мого життя закарбувався в мою пам'ять особливим чином.
Як і всі діти, як інколи робила маленьку шкоду. І от одного разу я випадково розмалювала щоденник свого старшого брата. Я не розуміла, що це за річ і навіщо вона потрібна. В мене просто була ручка, а в нього – щоденник. Мені треба було десь помалювати і я обрала саме цю річ.
Мене спіймали на гарячому, коли я виводила обережно сонечко на лініях для домашнього завдання. Мене побачив мій брат і вчинив ґвалт на весь будинок: він почав кричати на мене, говорив, яка я неслухняна, відібрав у мене олівець і схвильовано почав гортати свого щоденника. Я постаралась на славу: квіточки, сонечка і котики красувалися на кожному пустому місці, а наявність ліній аніскільки мене не сковувала.
Я звісно ж почала плакати, бо не зрозуміла, що сталося. На нашу суперечку прибігли батьки і вони почали розбиратися, що ж сталося. Спершу вони запитали брата. Він показав свого щоденника, в його очах стояли сльози. Він був, здається, у третьому класі і така ситуація дуже його налякала. Потім тато запитав у мене. Я стояла і не знала, що сказати. Я відчувала, що щось зробила неправильно, але не могла зрозуміти, що саме. Я робила те, що і завжди: малювала. Тоді мама взяла мне за руку і повела в іншу кімнату. Вона почала мені пояснювати, що я не можу брати чужі речі без дозволу, навіть якщо це речі мого брата. А псувати їх, малювати та них та ламати – це взагалі для мене під забороною.
Вона говорила спокійно, але я не могла стримати сліз. Якби я знала, що звичайне малювання обернеться для мене такою халепою, як б ніколи не взяла того щоденника і ручку!
Але мама продовжувала говорити спокійно і я почала заспокоюватися. А тоді вона вперше в житті розповіла мені про відповідальність і ця розмова раз і назавжди сформувала в мене це поняття. Вона пояснила мені, які наслідки тепер чекають на мого брата, що в нього можуть бути проблеми в школі. Я думала про свій вчинок і мені було так соромно, що я замислилась над тим, як я можу все виправити. Я запропонувала мамі піти разом з братом до школи і пояснити все вчительці. Я думала, вона засміється і скаже, що це погана ідея. Але вона погодилась.
Наступного дня я, переминаючись з ноги на ногу, намагалась пояснити вчительці, що я накоїла. Вона дивилась на мене своїми розумними очима і уважно слухала. Коли я довершила свою розмов (я розповідала про те, як люблю малювати, що я не хотіла спричинити проблему), вона на мить замислилась. А тоді подякувала мені за сміливість і сказала, що моєму братові нічого не загрожує і він може придбати собі нового щоденника.
І хоча я місяць після того не їла солодощів і морозива, бо ці гроші, як сказала мама, ми витратили на новий щоденник, я не ображалась. Я відчувала, що так і треба, бо я понесла відповідальність за свій вчинок.
З тих пір я завжди намагаюсь відповідати за свої вчинки і постійно думаю перед тим, як щось зробити. Якщо я і вчиняю якусь шкоду випадково, я усвідомлюю свою вину і намагаюся все виправити. Ось так мій дитячий досвід привів мене до розуміння відповідальності.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|