Григорій Косинка, справжнє прізвище – Стрілець, належить до багатостраждальних українських письменників. Свій псевдонім Григорій взяв за назвою польових квітів – червоних косинців. Він так трактував свій вибір: «Квітка ця мало відома, а вона така ніжна та красива, скромна і разом з тим велична. Квіти приносять радість і збуджують у душі людській тільки хороше». Талановитий митець доби «Розстріляного відродження» за свій талант поплатився життям, бо був розстріляний за звинуваченням у націоналізмі. Пізніше, у тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомого року його було реабілітовано, але вже посмертно. Суспільство нарешті отямилось і зрозуміло, що тих мучеників було вбито несправедливо, проте чи має це сенс після смерті.
Манера письма Григорія Косинки була унікальною через те, що автор умів правдиво та гостро відтворити події у сучасному суспільстві та зобразити життєві конфлікти. Такі історії ми можемо побачити у творах: «Політика», « На золотих богів», «В житах», «Серце», «Вибрані оповідання». Григорій Косинка був талановитим перекладачем. Він поклав на рядки українською мовою твір Миколи Гоголя «Мертві душі», перекладав А. Чехова, М. Горького, М. Шолохова.
Новела « В житах» була написана у стефанівській манері. Це розповідь про один день із життя Корнія Дізіка. Головний герой і є оповідачем цієї історії. Хлопець самовільно опинився у банді отамана Гострого, тому став дезертиром та переховувався в житах. Від цього і пішла назва коротенької новели. Але це не просто назва твору, а незвичайний символ, у якому автор уособлював життя простого селянина і його ставлення до навколишнього світу. Це філософська історії із життя простого парубка. В одному дні Корнія відчував страх, біль та радість.
Переживання за майбутнє та тривога за загиблим Матвієм Киянчуком рвало серце хлопця. Потім відбувається момент щастя, він зустрічає свою любу Уляну. Між ними було кохання, проте дівчина через бідність була змушена вийти заміж за багатшого Дзюбу, хоч не любила його. Вона дозволяла Корнію цілувати її і промовляла: «Ти й досі такий славний, Корнію…Хочеш цілувати? Цілуй, хай хоч один день буде наш!» Все це відбувається в житах, на відкритій природі: колоски шепочуть, птахи співають, наливаються жита. Коли Уляна його покидає, він залишається наодинці і згадує Матвія Киянчук, але хоче розповідати читачеві про нього, в цей час йому дуже хочеться співати, як співають старі, коли згадують молодість. І нехай все життя почекає, бо його переповнюють такі рідкісні моменти щастя. Основною думкою твору є те, що після всіх страждань, які пережив хлопець, все-таки у нього з’являється бажання жити та радіти, він прагне знайти свій вірний шлях і далі прямувати ним, а жита лише допомагають йому у цьому. Буття людини надихає жити заради моментів щастя – вважає Григорій Косинка.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|