Я дуже люблю зиму. Ця пора року дарує мені відчуття спокою та гармонії. Мене не лякають морози та відсутність сонячного тепла, я люблю проводити ці дні вдома і займатися улюбленими справами: дивитися серіали, читати книги, писати вірші. Але природа переносить цю пору року іноді дуже тяжко. Наприклад, дуже страждають в цю пору пташки, адже для них залишається так мало їжі взимку!
Багато пташок залишають рідні краї з приходом холодів і вирушають у тепліші місця. Однак не всі пташки такі відчайдушні, щоб вирушити в таку нелегку дорогу. Більшість з них все-таки залишається на Батьківщині. Лісові мешканці починаються не боятися людей і їх все частіше можна побачити в містах.
Одного разу, коли я була маленькою, я читала казку невідомого автора про маленьку синичку, яка щодня прилітала до одного віконця і стукала в нього клювом. В тому будиночку жила маленька дівчинка, котрій стало шкода маленьку пташку і вона щодня після обіду збирала з підлоги крихти хліба і висипала на підвіконня. Пташка прилітала і з’їдала ті крихточки. Коли прийшла весна, пташка подякувала дівчинці і сказала, що якби не крихти, то вона б, напевне, вмерла з голоду.
В цій казці нічого незвичайного ніби немає, але мене тоді, маленьку дівчинку, дуже вразила ця історія. Я порівнювала себе з героїнею цієї розповіді і почала збирати крихти, але відчинити вікно я не змогла, як не намагалася, бо на зиму батьки міцно їх обклеювали утеплювачем. Пам’ятаю, я тоді дуже сумувала і уявляла голодних синичок, які прилітають до мого вікна.
Одного дня мама побачила мої марні спроби відчинити вікно і поцікавилась, навіщо я це роблю. Я розповіла їй свою історію. Мама лише розчулено всміхнулась і згодилась мені допомогти. Вона взяла величезну енциклопедію і показала мені як робити спеціальні будиночки для пташок – годівнички.
З тих пір ми кожної зими, коли приходять перші морози, робимо свою власну годівничку. Ми чіпляємо її біля вікна. З того часу, як я прочитала казку, минуло багато років і вже не було потреби так міцно зачиняти вікна. Ми щодня наповнюємо наш будиночок шматочками сала та насипаємо жменьку крупи, а через кілька годин близько десятка пташок намагаються взяти собі шматочок їжі.
Я люблю за ними спостерігати. І хоча мені все ще їх дуже шкода, бо я одразу уявляю, як їм холодно на морозі, я впевнена, що зробила все, що в моїх силах, щоб допомогти їм. Ми з мамою іноді сміємося, згадуючи мої перші спроби нагодувати пташок. Але з іншого боку, це дуже повчальна історія. Як часом може просто казка поміняти уявлення маленької дитини про світ!
З тих пір, як на нашому вікні з’явилась годівничка, я помітила, що наші сусіди теж облаштовують такі маленькі будиночки біля своїх вікон.
Наша годівничка запрошує пташок до самісінької весни. Коли стає тепліше, пташок стає все менше. Вони повертаються в свої домівки, в ліс, звивати гнізда та висиджувати пташок. І хоча я вже доросла, я інколи, всміхаючись, уявляю, як вони мені дякують та обіцяють повернутися наступної зими. І я обов’язково їх чекатиму з новою годівничкою!
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|