Найрідніші люди в кожної людини – це її батьки. Особливе значення в житті кожної людини має мама. Це людина, завдяки якій ми з’явилися на світ. Перші 9 місяців свого життя ми були з нею одним організмом, відчували її поруч, чули стук її серця, її голос, сміх, радість і сльози.
Я можу надзвичайно близько зрозуміти материнську працю. Нещодавно в мене народилась маленька сестричка і я щодня спостерігаю за тим, скільки любові та самовіддачі потребує маленьке дитя.
Мама – це людина, котра робить для нас все. Вона дарує дітям особливий вид любові, котрий не вимагає нічого взамін. Ця людина здатна не спати заради нас ночами, не їсти, пожертвувати своїм часом, силами та здоров’ям. Чи задумувались колись діти, від чого відмовляються матері заради того, щоб бути поруч зі своїм дитям? Адже з народженням маляти весь їхній світ перевертається! Вони вже не належать собі: повністю віддаються виключно дитині. Щоб не робила мама, вона робить це для нашого добра.
Інколи здається, що вона не розуміє вас, не хоче розуміти і не підтримує. Часом хочеться ображатися, втікати з дому та не бачити її. Мама може нам забороняти щось, що ми хочемо, не дозволяти те, що ми бажаємо, зайвий раз контролювати нас, ставити дивні питання. Потім виникають конфлікти, непорозуміння… Але треба завжди розуміти: вона нічого не робить для того, щоб зробити нам зло. Всі її слова, вчинки мотивуються лише її любов’ю до нас. Кажуть, що людина потребує батьків в віці немовляти і старості найбільше. Можливо, це правда. В підлітковому віці ми здатні часом все перебільшувати, прагнути самостійності, ми не хочемо, щоб нас контролювали на кожному кроці, постійно про все питали. Але варто поставити себе на місце мами, і стає багато що зрозумілим. Уявіть, як їй. Вона, коли ми були маленькими, не досипала ночей, вчила нас ходити, їсти, читати та писати. Вона тримала нас за руку під час хвороби, кожна наша подряпина, кожен біль вона ділила з собою навпіл. Адже недарма кажуть, що коли в дитини болить пальчик, у матері болить серце. А потім дитина виростає і вже не потребує материнської турботи. Вона може самостійно ходити, їсти, самостійно існувати. А рано чи пізно вона залишить батьківський дім і почне жити сама. Страшно уявити, що відчуває в цей період кожна мати: відчуття самотності, покину тості, непотрібності… Треба ніколи не забувати про своїх мам, завжди навідуватись до них, телефонувати, цікавитися їхніми справами.
Інколи я ловлю себе на тому, що відмахують від мами, не хочу її слухати. Потім мені стає соромно: колись же я не могла без неї і кроку ступити, а тепер не можу відповісти на кілька запитань! А ще інколи мама підходить з проханням навчити її користуватись електронною поштою або телефоном. Кому не знайома така ситуація? Інколи хочеться покинути цю справу, адже такі елементарні речі треба пояснювати! А десь я прочитала гарну фразу про те, що не треба нервувати, коли мама попросить вас навчити її користуватися інтернетом, адже ця людина колись вчила вас тримати ложку! Це мене дуже зачепило. Відтоді я дуже терпляча до кожного прохання.
Треба завжди відчувати вдячність до мами. Турбуватися про неї, піклуватися. Маленькими справами показувати свою любов до неї. Можна допомагати до дому, мити посуд, підмести підлогу, подарувати квіти з приводом і без, привітати з днем народження. Я дуже люблю робити своїй мамі подарунки власними руками: я малюю картини, вишиваю малюночки, пишу вірші. Вона аж світиться від щастя від таких сюрпризів!
Хотілось би вірити, що мама відчує мою любов, навіть не дивлячись на те, що інколи ми конфліктуємо та не можемо дійти згоди в різних питаннях!
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|