Я пам’ятаю день, коли я вперше побачила море. Я була вже в свідомому віці, адже перейшла аж до 3 класу. До цього часу ми з родиною не мали нагоди відвідати море, відпочивали в бабусі на дачі. А мого восьмого в житті літа батьки вирішили подарувати мені на день народження поїздку до моря.
Їхали ми потягом. Це була дуже довга дорога, а може і не дуже, бо коли ти маленький, все сприймається зовсім по-іншому. Пам’ятаю, як ми їхали і я слухала стукіт колес, дивилась за вікно. Для мене це була перша така тривала поїздка і я боялась пропустити щось важливе. Навіть коли настала ніч і батьки заснули, я намагалась залишатися в свідомості, щоб сфотографувати пам’яттю кожну деталь пейзажу, що залишався позаду. Дорога поїздом мене дуже вразила! Ми могли б розвернутися і повернутися додому і я би все рівно згадувала це, як найкращу поїздку всього свого життя. Але ми так не зробили, адже головне залишалося попереду.
Приїхали ми під ранок. Потім було багато подій: ми мали пересісти на автобус, ще поїхати кілька годин, а я була така зморена поїздом, що просто заснула. Прокинулась я дивом в якійсь кімнаті. Потім з’ясувалось, що я так міцно заснула, що ніхто не міг мене збудити! Батьки просто занесли мене до номера, котрий вони винайняли на час відпочинку і я проспала цілісінький день, прокинулась під вечір. Батьки дивились телевізор, вони посміялись трішки з того, яка я соня. А я лише запитала: «А ми вже на морі?». Не знаю, що моя дитяча уява малювала під час роздумів про «море», але я уявляла, що ми і жити і спати будемо на березі моря. Мама засміялась і запитала мене у відповідь:
- Так сильно хочеш побачити?
Я несміливо кивнула, вона сказала, щоб ми з татом збиралися. За вікном було темно. Я навіть здивувалась: зазвичай в темінь мама нікуди мене не випускала, тим паче, не запропонувала б піти кудись самій. Але я не стала сперечатися. Ми вийшли всі разом, пройшли хвилин зо 5 і тут я зрозуміла, що попереду – абсолютна темінь. Я нічогісінько не бачила! «Дивись уважніше!» - посміхнулась мама і тут до мене дійшло! Ми стояли на березі моря! Воно тихенько шуміло, граючись хвилями. Спершу я його почула і зрозуміла, що це таке. Потім я відчула його на запах: повітря було якимсь незвичним та дивним. А потім я побачила його: воно простягнулось прямісінько перед нами! Величезне, безкрайнє, неймовірне. Відпустивши мамину руку, я побігла йому назустріч і зупинилась, милуючись красою. У мене перехопило подих: це було безмежне море, велике, могутнє, солоне, я відчувала це в повітрі, але водночас небезпечне та холодне. Воно дихало сіллю, манило до себе. Над ним нависли зорі, небо було дуже чистим і все це створювало надзвичайно красиву картину природи. Ми ще погуляли по узбережжю, розмірковуючи про те, що там, на другому березі моря: я уявляла якийсь інший паралельний світ, де така ж як я дівчинка, стоїть і дивиться на море, радіє, як і я здійсненню своєї мрії.
Без дозволу (чомусь про це не думала навіть!) я зняла капці і ступила на мокрий пісок пляжу. Хвилі огорнули мої ноги, мені стало не холодно, а лоскотно. Я засміялась. Я стояла в морі і не могла в це повірити, моя мрія збулась! Мама стояла поруч і тримала тата за руку, вони неймовірно раділи разом зі мною.
Наступні сім днів я насолоджувалась морем та відпочинком. Я купалась, будувала пісочні замки, бачила кілька медуз навіть і не злякалась їх. Ми катались на катері, плавали на острів, багато засмагали. Це був найкращий відпочинок в моєму житті! Я ніколи не забуду, як я вперше побачила море. Після того я була на морі вже багато разів, але лише згадуючи свою першу поїздку, я ніби переживаю все знову. В мене було стільки емоцій і позитивних вражень, що я після приїзду навіть намалювала кілька картин про море, а в школі лише про це і говорила протягом кількох місяців.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|