Відомий український поет написав вірш, в якому є такі рядки:
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина. Мука твоя - єдина.
Очі твої - одні.
Цією поезією він стверджує унікальність і неповторність людини. І справді, кожна людина – ніби витвір мистецтва. Вона приходить в цей світ маленькою безпорадною істотою, котрі не вміє нічого і підпорядковується у всьому оточенню, що біля неї.
Згодом вона зростає, навчається, напивається досвідом і знаннями, формує в собі якісь прагнення, мрії, бажання. Вона стає особистістю. І таких особистостей на Землі – мільярди, а серед них – жодної однакової.
«Я – людина» - треба казати гордо і впевнено. Я істота, яка може мислити, аналізувати, не просто спостерігати і сприймати цей світ, а перероблювати його, покращувати, змінювати. Як людина, я мушу визнати покладену на мене відповідальність: прожити гідне життя, робити його кращим. Розвивати в собі найкращі сторони і приносити користь іншим людям, щоб на планеті запанувало щастя.
Я – людина. У мене є свої бажання, прагнення, погляди, мрії, переконання. Але поруч зі мною постійно знаходять також інші люди, котрі мають теж свій світогляд.
Кожна людина мусить поважати інші погляди, не осуджувати інших людей і не пригноблювати їх за те, ким вони є.
Людина… Стільки в цьому слові. Людське життя – найвища цінність на землі, бо воно дається нам лише один раз, і воно таке вразливе. Потрапивши в дурні обставини, людина псується, погана компанія скривлює людську особистість. Людина може загинути в будь-який момент. Ми не можемо контролювати стихійні явища: землетруси, повені, урагани. Тому людина, не дивлячись на свою інтелектуальну велич, це всього лише комаха у цьому світі, котра мусить також і визнати велич і панування природи, а тому не шкодити їй, а оберігати її та любити.
Я – людина. Одна з мільярдів. Ми всі разом будуємо наш спільний дім. Прикро, що в світі є місця, де йде війна і людське життя не вартує нічого. Було життя – і немає життя. Вдруге його нам ніхто не подарує. Люди забувають про це, ними керують якісь матеріальні цінності, жага збагачення, жага влади, впливовості.
Такі люди втрачають все людське. Але найгірше те, що страждають в цьому випадку і ті, хто не є такими, а просто є жертвами обставин.
Людина – велична, а одночасно і мізерна істота. Піддавшись одного разу внутрішнім тваринним інстинктам, вона вже назавжди втрачає людську подобу і на своєму шляху прагне лише все винищити. Такі люди псують життя іншим. Але я вірю, що добрих людей на світі більше, просто добрі справи роблять не так гучно, як війни.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|