Все школьные сочинения по литературе

Перше враження від зустрічі з людиною ми зазвичай будуємо на її зовнішності. Кожен звертає увагу на одяг, взуття, зачіску та загальний вигляд свого співбесідника.

Глибина людської душі пізнається згодом у ході подальшого знайомства. Але для багатьох людей зовнішній вигляд завжди відіграє головну роль. Але ж ніхто не задумується, що часто за гарною картинкою ховається гнила сутність. Можливо, не у всіх є можливість витрачати гроші на одяг та косметику, хтось знаходить інше застосування для своїх коштів. Зараз дуже модним є вислів: «Не витрачайте гроші на одяг. Витрачайте гроші на подорожі. Яка різниця скільки років вашим кедам, якщо ви гуляєте в них Парижем». На перший погляд, це лише вислів із соціальної мережі, але насправді він має дуже глибокий зміст. Не завжди той, хто гарно одягнутий є багатим та успішним у житті. Людина може останні копійки витрачати на якогось светрика і довгий час чекати інших грошових надходжень. А хтось може бути фінансово забезпеченою людиною, але не витрачати гроші на ганчір’я, бо просто не бачить в цьому ніякого сенсу. Людина повинна отримувати задоволення від життя і робити те, що їй подобається. Не завжди наші фінансові можливості відповідають нашим бажанням, але наші мрії можуть звертати гори. Світ став таким божевільним, що зараз багачі перетворюються на деякий час на безхатьків і поринають у їхнє життя. Можливо, це для когось спосіб скинути з себе весь бруд богемного життя та існування. Виявляється, що чим бідніша людина, тим більше моментів щастя та радості вона має. Тому що така особа радіє гарячому обідові, а для багача Мальдіви та діаманти вже не приносять задоволення.

Зародження української народної творчість сягає давніх віків. Протягом величезного періоду часу наші пращури накопичували свої знання та вміння і передавали з покоління в покоління. Народні творчість – це сукупність багатьох видів художньої діяльності народу: літературна творчість, фольклор, музичне, театральне, танцювальне, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. Українці завжди мали багатющу уяву та творчі здібності. У звичайних домашніх умовах вони творили незвичайні витвори мистецтва. Під час роботи в полі жінки полюбляли співати пісні, які самі ж придумували. Їм не створювали текст та музику відомі композитори, ці люди самостійно засновували нову пісню. Кажуть, що «пісня – це душа народу». За цим висловом можна сказати, що душа українців безмежна. Серед відомих народних пісень ми знаємо такі: «Ой, чий то кінь стоїть», «Впав кіт із воріт», «Ой, зелене жито, зелене», «Ой, мій милий вареничків хоче», «Ой, верше, мій верше». Українці є співочою нацією, тому більшість людей люблять співати і роблять це щодня. Наші пращури співали під час жнив, з приходом весни, коли у них родились діти, на весіллях, під час збору врожаю, на релігійні свята. Щодня в нашому народному календарі є привід для української пісні.

Історія нашої країна – це древня скарбниця героїчного минулого, яку щодня наповнюють нові події, бо вчорашній день – це вже історія. Багато злетів і падінь, надій та поразок відчували наші предки. Наша історія має й щасливі сторінки і ті, які заляпані кров’ю і слізьми. Те що і до сьогодні залишається в крові справжнього українця – це бажання бути вільним та незалежним. Дух боротьби глибоко захований у наших генетичних жилах.

Мій дім – це моя фортеця. Це місце, де я завжди отримаю підтримку та розуміння.

Тут мене люблять  і чекають. Куди б я не йшла чи не їхала але мені завжди хочеться повернутись до своєї  рідної хати. Можливо, в моїй оселі немає великих розкошів та багатства, але тут завжди тепло і затишно. Я вважаю, що не все в житті вимірюється грошима та статками, головне – любов твоїх близьких.

Школа – це важлива частина нашого життя. Кожна людина проводить тут багато часу і віддає багато зусиль. Одинадцять років підряд ми майже щодня у будь-яку погоду йдемо туди, що отримати нові знання. Школа – це не лише місце навчання, тут виховують, тут діти знаходять вірних друзів, тут вони займаються улюбленими справами. Це місце, до якого учень повинен хотіти йти і яке повинне приносити кожному лише задоволення. Багато історій приховано у стінах кожного навчального закладу, але тут повинна панувати справедливість та довіра між учнями та вчителями. Мої батьки часто діляться своїми спогадами про школу і ці історії зажди приємні і викликають у них посмішку. Але я й чула погані історії від друзів та родичів, які навчаються в різних школах. Дуже часто школи втрачає суть свого призначення і перетворюється на місце відбування, щось схоже на в’язницю. Подруга мені розповідала, що кожного ранку прокидається і не хоче йти на навчання через погане ставлення вчителів. Дійсно, основний фундаментом гарної енергетики у межах школи є вчителі. Вони будуть відносини між старшим поколінням і молодшим, між відносинами учнів, вчать дітей правильно діяти у різних ситуаціях. Таким повинен бути гарний педагогічний колектив. Але часто дорослі ходять на уроки лише задля отримання заробітної платити і не бажають виконувати правильно свої обов’язки. Я вважаю, що цьому сприяє ще й політика нашої держави. Колись професія вчителя вважалась престижною та інтелігентною, а зараз через низьку заробітну платню мало молодих спеціалістів хочуть віддати своє життя задля цієї професії.

В сучасному світі можна почути різні відгуки про телебачення. Одні люди люблять дивитись телевізор і свій вільний час проводять перед кольоровим екраном.

Прогресивна молодь часто думає інакше і надає перевагу комп’ютерам. Багато хто вважає, що телевізор – це минуле століття, яке ми повинні переступити і увійти у нову еру прогресу. Але не всі юнаки та дівчата критично ставляться до телебачення і часто його дивляться. Зараз існує багато різноманітних каналів, які можна класифікувати за вподобаннями: мультфільми, кіно, передачі про тварин, подорожі, шоу та інші. Наше покоління ще не належить до тих, хто народився з планшетом у руках. Ми ще пам’ятаємо мультики по телевізору та часто любимо їх передивлятись. В ранньому дитинстві телевізор був найкращою нашою забавкою.

Кожна людина у своєму житті повинна мати яке хобі, тому що без нього існування стає сумним та пустим. Одні люблять малювати, а інші співати. Багато людей своїм захопленням вважають спорт або танці, вишивання або конструювання якихось приладів. Якби у нас не було б хобі, то людство б не дійшло до такого прогресу.

Тому що не фінансове заохочення, а бажання власної душі може примусити людину днями і ночами сидіти за якоюсь справою.

Науковці та дослідники розділили історію існування людства на певні періоди. Вони створенні задля того, щоб було легше шукати цікаві факти і об’єднанні за певними спільними рисами. З історії України ми знаємо про радянський період, епоху козаччини, існування України за часів царату та інші відрізки. Проте історія Європи має інші часові відліки і має свої назви періодів. Одним із таких періодів, який ми вивчаємо на уроках історії світу, є Середньовіччя. Це епоха, яка почалась у п’ятому столітті і тривала до початку шістнадцятого століття, коли розпочався період Відродження. Назва цього терміну започаткувалась в Італії і поширилась світом. Цей період – це нова сторінка у розвитку людини. Зараз оточуючий світ є для нас реальним і здається, що він завжди був таким. Проте людство невеликим кроками крокувало у бік розвитку і починало з повільного підняття. Епоха Середньовіччя поділялась на три періоди: раннє, високе та пізнє. Зараз важко говорити про події, які відбувалися в ті часи і їхня роль для людства. Тому що багато дослідників говорять, що цей період був занепадом і називають його «темними віками», а дехто возвеличує цей час і надає йому величної знаковості. Проте точно відомо, що ця епоха залишила для на певні сторінки історії, культуру, традиції. Я вважаю, що історію не можна розділити на хорошу і погану. Вона існувала і залишила для наступного покоління якийсь внесок.