Школа для мене – дуже особливе місце. Багато хто здивується, але я дуже люблю туди ходити. Для цього є кілька причин, основна з яких – це мої однокласники, мій клас. Справа в тому, що він дуже дружний. В ньому немає, як зазвичай буває, поділу на компанії чи маленькі групи. В нас ніхто ніколи нікого не ображає. Дивно, але це правда!
В моєму класі 22 особи: 10 хлопчиків та 12 дівчаток. Ми всі разом із садочка. Так сталося, що всі, хто ходили до одного садочка та до однієї групи, пішли до одного класу однієї школи. Це дуже щасливий збіг, адже вже в садочку ми були дуже дружні і переймалися, як ми розійдемося в різні кінці світу. Тоді нам здавалось, що ми вже ніколи-ніколи не будемо бачитися. Як ми помилялися! І які ми були щасливі, коли побачили одне одного в 1 класі одної школи! Це було дивовижно! Комусь це схоже на фантастику, а для мене це справжня реальність.
Мій клас – це люди, котрі зі мною практично все моє життя. Скільки я себе пам’ятаю, стільки я пам’ятаю і їх. В школі ми дуже дружні. Звичайно, інколи ми можемо посперечатися, але ми ніколи не сваримось настільки, щоб взагалі перестати спілкуватися. Наш класний керівник робить все можливе, щоб ми краще дружили та пізнавали одне одного. Ми часто їздимо на екскурсії, відвідуємо різні виставки, театри, музеї. Коли надворі стає тепло, ми вибираємося на природу. Це моя найулюбленіша пора! Ми беремо з собою смачну їжу, різні ігри і розважаємося цілий день! Зазвичай ми відпочиваємо десь біля річки. Ми граємо в теніс, волейбол, бадмінтон, бігаємо, сміємося та радіємо життю. Після такого відпочинку в мене ще довго залишаються теплі добрі спогади про моїх друзів.
А одного разу нам школа виділила на клас 17 путівок до моря! Які ми були щасливі! Кілька однокласників не змогли поїхати разом з нами, бо вони вже мали плани на літо, але ми привезли їм багато сувенірів та цікавих історій. Два тижні ми жили в прекрасному таборі. Там була чудова розважальна програма, багато квестів, конкурсів, концертів. Я ніколи цього не забуду!
Але життя мого класу – це не тільки ігри та розваги. Ми ще вчимося. Для цього ж ми ходимо до школи! В моєму класі десять відмінників, всі інші вчаться на середньому рівні, але ми ніколи не сперечалися на цю тему. Всі завжди стараються максимально одне одного допомагати, підтримувати. Якщо я не розумію якусь тему або не можу розв’язати задачу, я можу легко звернутися за допомогою до будь-якого в класі, хто знається на цьому краще, ніж я. З цим в нас немає жодних проблем! Так само і я можу залюбки всім допоїти, коли мене просять про це.
Хотілось би вірити, що наш клас не зміниться за кілька років і залишиться таким же дружним та веселим. Мені поки не хочеться думати про закінчення школи, але рано чи пізно ми повинні будемо розійтися. Сумніваюсь, що ми зможемо зустрітися всі в одному університеті на одному факультеті… Тому я дуже вірю, що ми збережемо нашу дружбу і зможемо часто збиратися разом, щоб гарно провести час. Хотілось би вірити, що така дружба не зникає в нікуди. Адже нас стільки всього поєднує! Але поки про це думати ще рано: треба насолоджуватися кожним днем, щодня йти до школи і думати не про задачі з фізики, а про те, що поруч завжди є друг, котрий зможе допомогти вирішити ці задачі. А це найголовніше!
Таким чином, я вважаю, що мені дуже пощастило з класом, адже це великий успіх – вчитися і бачитися щодня з тими, хто розуміє тебе та підтримує, а ти даруєш їм взамін ті ж почуття та емоції.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|