Кожна людина має свою роботу. На мою думку, роботу мають навіть не лише дорослі, але і діти, адже в кожному віці робота своя, а вчитися – це неабиякий труд. Ми ходимо до школи, отримуємо знання, маємо вивчити певну кількість предметів, здати визначені екзамени. Можливо, нам за цю роботу не платять, але вона приносить нам неабияку користь і радість, до того ж, якщо подумати, то і платити нам поки що не треба, адже нам не треба утримувати родину чи сплачувати комунальні послуги.
Після того, як людина закінчує школу ,вона вступає до університету. І тут починається найцікавіше. Кожен повинен обрати шлях, який вказуватиме його всю наступну дорогу – обрати спеціальність. А їх – ой як багато! Журналістика, медицина, історія, комп’ютерні науки, фізичні, хімічні, радіотехнічні… Напрямків роботи нечисленна кількість! І як тут зорієнтуватися старшокласнику? Ми повинні ще зі школи прислухатися до своїх внутрішніх побажань, навчитися вирізняти справи, які приносять нам радість та задоволення, щоб потім вибрати відповідний університет та спеціальність. Я гадаю, це дуже важливо.
Адже навчання в університеті визначає все наше життя! Якщо людина працює на роботі, яка не приносить їй задоволення, яка її дратує та взагалі лише псує настрій, така людина ніколи не зможе відчути себе щасливою, відчути радість життя. Воно ходитиме щодня на свою роботу, відбуватиме там по-чесному відведений час з думкою про повернення додому, а вдома поспішно закидати думки про неї в найдальші закутки своєї свідомості.
Це неправильно! Робити не за покликом серця – це злочин проти себе самого. Це заперечення всіх своїх талантів, всіх своїх здібностей, відторгнення всіх своїх бажань. Звичайно, може бути складно йти своїм шляхом, але є дуже чудова народна мудрість, яка каже, що під лежачий камінь вода не тече. Тобто якщо просто плисти за течією, не варто очікувати на успіх чи задоволення.
Ще Григорій Сковорода писав про таке суспільне явище, як сродна праця. Тобто праця, яка належить людині, яка дарує їй радість і задоволення. Кожна людина до чогось покликана. Одні мають нахили до спілкування з дітьми, одні люблять рахувати, хтось обожнює працювати з книжками. Коли людина знаходиться на своєму місці, вона відчуває себе впевнено. А також люди, що її оточують відчувають себе краще. Адже, погодьтеся, набагато краще мати справу з касиром в банку, який залюбки допомагає вам розібратися в складних термінах, аніж з людиною, яка дратується від кожного запитання. І вчителі, які люблять школярів та своє діло, завжди викликають повагу та захоплення.
Робота – це частина життя, яка стає частиною людини. Вона супроводжує людину від завершення школи чи університету і до пенсії і лише від конкретної людини залежить, яким буде цей шлях: цікавим, таким, що сприятиме зростанню людини, чи таким, що пригнічуватиме її та ламатиме її бажання що-небудь створювати. Отже, на мою думку, всі повинні дуже відповідально ставитися до вибору своєї спеціальності, а в подальшому – роботи.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|