Все школьные сочинения по литературе

Більшість тварин – це друзі людини. Вони скрашують наші будні своєю присутністю, приносять в наше життя шматочок радості та щастя. моя улюблена тварина – це собака, як і в багатьох людей і для цього в мене  є багато причин.

Мені здається, собаки – дуже свідомі істоти. Хоча наука стверджує, що тварини живуть лише інстинктами, я вірю, що в собак є якісь почуття та інтелект. Як можна говорити про життя інстинктами, коли цей клубочок шерсті лащиться до тебе, коли радіє твоєму поверненню до тому, коли вдячним поглядом проводжає по вулиці, а за кожен шматочок їжі випромінює стільки любові і вдячності, скільки не випромінює людина і за більші добрі справи.

Є чудовий приклад про собаку Хатіко, я бачила про цього собаку фільм. Він чекав на свого господаря на звичному місці багато-багато років. Але одного року господар не повернувся – він помер. А пес продовжував приходити на це місце та вперто чекав на нього. Собаку намагалися вивозити, змінити його місце проживання, але тварина щоразу поверталася на звичне місце на вокзалі. Але згодом до нього мовби прийшло усвідомлення того, що господар більше не повернеться і пес вже знайшов своє місце на могилі чоловіка… Це дуже чуттєвий фільм, який вкотре підтверджує палку прив’язаність собак до своїх господарів.

Однак і крім фільму в мене є для цього підтвердження. Я теж маю собаку, німецьку вівчарку. Її звати Грета. Це дуже веселий, відданий нам песик. Ми взяли її, коли вона ще маленьким переляканим щеням. З тих пір минуло вже 5 років і Грета перетворилась з малого цуценяти у велику лохмату собаку. Але не дивлячись на свій розмір, котрий часом лякає сторонніх людей, Грета – надзвичайно добра та вихована собака, розумна та слухняна. Вона ніби відчуває, де її дім, де її господарі.

Колись, коли я була маленькою, в нас був ще один собака, його звали Пуфік. Але згодом виявилося, що це дівчинка і ми перейменували її на Пуфічку. Більш розумної істоти годі було шукати! Вона не була породистою, це була звичайна вулична собачка, невеличкого зросту та з пухнастими лапками, білого кольору. Але які вона мала розумні очі! Як лагідно вона сідала нам на коліна, коли ми сідали на лавочку! Здавалося, вона ладна приголубити весь світ. Не зважаючи на свій маленький зріст, вона палко гавкала на сторонніх людей, мовби захищала свій маленький двір від чужинців. Ми залишали її на ніч самотньою на дачі, але наступного дня завжди поверталися до неї, щоб нагодувати на погратися. Вона дивилась завжди нам услід, коли ми йшли додому сумними очима, ніби благаючи погратися з нею ще трішки. І я часто не витримувала: поверталася, брала її на коліна та гладила її по спинці. А вона від цього ніби відчувала себе на сьомому небі від щастя!Завжди вибігає нам назустріч, радісно петляючи хвостиком.

Собаки – розумні істоти. Гадаю, що кожна людина, яка бере на себе таку відповідальність – заводить собаку, відчуває на собі величезну хвилю її любові та вдячності. І кожен власник песика відчуває, що його улюблениць стає ніби справжнім членом родини, який потребує догляду, любові та розуміння.