Гадаю, що наука відкрита не для кожного. Мало яка людина проникається математикою чи фізикою настільки, щоб присвятити цьому життя, а коли вже так вирішує – то наука стає її другою родиною. Я це знаю, бо мій тато – науковець.
Мій тато займається ядерною фізикою, він досліджує атоми та можливості їхнього використання для збереження здоров’я людини. Вони займаються також вимірюванням радіації у водоймах та повітрі, визначають межі допуску радіації. Я взагалі мало розуміюся на таких речах і його робота для мене – це надзвичайна загадка, яку я, напевне, ніколи не розгадаю, адже маю нахил до гуманітарних наук. Але я не перестаю ним пишатися за захоплюватися його вибором життєвого шляху.
Гадаю, що наука ніколи не стояла на місці. Вона виникла з елементарної людської цікавості, котра реалізувалась в питаннях. Як світить сонце? Що керує зорями? Що є планета? Чим ми дихаємо? Чому одні тварини живуть у воді, а інші – на суші? Цей інтерес породив тисячі і тисячі дослідів, експериментів, які з часом почали виливатися в томи досліджень, наукових праць, висновків і дисертації. По всьому світу люди, яких найбільше цікавить життя, почати об’єднуватися в наукові інститути, лабораторії, спеціальні заклади, які і до сьогодні займаються найскладнішою роботою в світі – досліджують наше життя.
Багато хто каже, що наука – це нудно та нецікаво. Адже в більшості людей це асоціюється з запиленими підручники, тісними кабінетами, читанням нудної літератури ночами та величезною кількістю писанини. Можливо, для тих, хто цим не займається, це має саме такий вигляд. Але для науковців все інакше. Для них читанина – це не просто нудне пере листування аркушів занудної літератури, це дослідження цікавої теми, пізнання чогось нового, знайомство з колегами по своєму питанню, з різними теоріями та припущеннями, з перемогами і падіннями першовідкривачів цієї науки. Сидіння в кабінетах приносить їм задоволення, бо лише там, за зачиненими дверима, вони лишаються сам-на-сам зі своєю роботою, а писанина – це не щось нудне і непотрібне, це народження нової науки, створення чогось непізнаного, викладення своїх ідей, виплеканих на основі прочитаних книг. Я все це дізналася, спостерігаючи за своїм татом. Йому спілкування з друзями не приносить стільки радості, скільки спілкування зі своїми підручниками. Але він все рівно залишається цікавою людиною, ніколи не зациклюється на роботі і не забуває про те, що в нього є родина. Наукова робота сформувала в нього своєрідне бачення життя та світу, яке зробило з нього прекрасну людину.
Я не засуджую його за його вибір, адже він робить не лише складну, а й суспільно корисну роботу. А це означає, що він надзвичайно відповідальна людина. І, дивлячись на нього, я мрію стати теж такою серйозною та розумною людиною. Мало людей отримує задоволення від своєї роботи, навіть коли ця робота набагато легша, ніж наукова. А він - науковець, і гордо та радісно несе це знання. Мій тато – справжній приклад для багатьох-багатьох людей, я пишаюся ним.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|