Мамо, матінко, матусю…У кожного з нас є свій варіант того, як ми називаємо найріднішу людину в світі – свою матір. Мама – це наше перше слово. Маму ми кличемо, коли нам радісно або сумно, коли ми відчуваємо біль, відразу вигукуємо слово «мама».
Наша матір – це найдорожчий у світі скарб, який кожна людина повинна шанувати та берегти. Ніхто в цілому світі не порадить вам щиріше, як мама, ніхто не поцілує так солодко в голівку, коли тобі болить. Вона завжди зрозуміє, завжди пробачить.
Моя мама – найкраща на світі. Теплий погляд її очей завжди піднімає настрій у хмурий день та надає відчуття спокою для душі. Мамині руки, натруджені руки, якими вона частує найсмачнішою стравою – моїми улюбленими вареничками з вишнями.
Для когось це звичайна страва української кухні, але моя мама готує їх так, як не готує найкращий заморський кухар. Це через те, що в неї чарівні руки. Я ніколи не забуду цих рук. Вони найгарніші та найніжніші, таких рук немає ні в кого. В них схована історія мого життя, бо вони виростили мене. Напевно, з-поміж тисячі інших рук я впізнаю їх – мої найрідніші, які пестили мене з перших днів життя. Моя мама – найдобріша в світі людина. Вона для своїх дітей віддасть все, що має, напевно, як і кожна мати. Матусенька є берегинею домашнього вогнища, з нею завжди добре та затишно. Вона наповнює нашу оселю світлом і добром, а ми лише допомагаємо їй підтримати цей затишок.
Матуся навіть має свій запах. Цей запах поєднує матір з дитиною, ще коли немовля мешкає у животику неньки. Він супроводжує їх усе життя, поєднує їх невидимим зв’язком. Взагалі, кажуть, що матір та дитина навіть на відстані відчувають біль один одного. Так і я зі своєю матусею відчуваємо стан наших душ.
Були в житті такі ситуації, за які стає соромно. Досить часто буває так, що наші бажання перевершують наші можливості. В дитинстві ми цього не розуміємо і починаємо вимагати від наших батьків щось. Бо начебто у когось є якась і річ, то і в мене повинна бути. Але ми не задумуємось в той час, що, можливо, наші рідні не в змозі нам цього дати і ображаємо їх. Моя мама ніколи не сварила мене за такі вчинки і я дуже вдячна їй. Коли виростаєш, то починаєш розуміти їх ганебність. В такі моменти дуже хочеться вибачитись перед матусею і пообіцяти, що такого більше ніколи не повториться. Вибачатись хочеться часто, бо, на жаль, чи багато принесли болю мамі.
Оберігайте своїх матерів, бо більш рідної людини у вас не буде. А наші батьки не вічно будуть живими, тому приносити їм щастя – щоденне наше завдання. Колись і ми станемо батьками, тоді передамо цю естафету своїм спадкоємцям, щоб вони оберігали нас так, як і ми оберігали своїх батьків.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|