В житті ми постійно робимо вибір. Ми обираємо до якої школи йти, ким стати, чим займатись в житті, з ким дружити, а кого залишити обабіч своєї життєвої дороги. Одна є речі, котрі вибрати нам не дано. Ми не обираємо свою родину, Батьківщину, мову.
Часто можна почути від людей слова: «А нащо цю мову українську вивчати? Вона мені не потрібна, для чого вона?». Для мене це рівнозначно запитанню: «І чому мені дісталась саме ця мама? Хочу ту, гарнішу і добрішу». Ми не обираємо рідну мову, вона дається нам долею, так як батьки і ця земля, на якій зростаємо. Отже нашим святим обов’язком є збереження та повага до цих святинь. Я вважаю, ми повинні любити свою мову, плекати її, розуміти, що це державна мова нашого народу, котра пройшла до нас нелегких шлях. і це стосується не лише української мови. В Росії подібне ставлення має бути до російською, в Польщі – до польської. Кожній людина дана своя рідна, єдина неповторна мова.
Я гадаю, що навіть ті люди, котрі в силу певних обставин спілкуються в повсякденному житті російською, повинні прийти до усвідомлення необхідності прививати вже наступним поколінням українську мову. Адже зараз Україна знаходиться в на шляху відродження, становлення своєї національної ідентичності, в якій відродження і популяризація мови займають чільне місце.
Не запитуйте, навіщо вам дана ця мова. Нам так само небом дані наші батьки. Любіть їх, всім серцем, безкорисливо і віддано та бережіть цю любов у своєму серці.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|