У мене є домашній улюбленець. Це песик, Кулька. Його назвали цим дивним іменем, тому що коли Кулька була ще цуценятком, вона була дуже маленькою. А через те, що вона була ще й дуже пухнастою, всім здавалось що вона якоїсь круглої форми. Всі називали її Кулькою, ось так і прижилось це ім’я.
Часом мені здається, що мій собака – найкращий в світі пес! Кулька така розумна, що іноді аж страшно робиться. Вона вміє проситись гуляти на вулицю, ніколи не робить шкоди. Коли я до неї звертаюся, вона дивиться на мене такими відданими і щирими очима, що я починаю вірити в те, що в ній живе справжні душа. Коли мені сумно чи хтось мене образив, вона застрибує мені на коліна, кладе голоду на плечі і заплющує очі. В такі моменти мені здається, що вона заряджає мене своєю Любов’ю та своїм оптимізмом. Адже як і всі собаки, Кулька дуже грайлива. Вона любить бігати, гратися. Вона ніколи не сумує, не впадає в депресію. Найщасливіші миті для неї – це коли ми виходимо на вулицю. Я ніколи не забуває вигуляти свою Кульку. Ще в перший день, коли мені її подарували, я пообіцяв собі завжди її вигулювати. Адже я розумію, що домашній улюбленець – це велика відповідальність. Мої батьки ніколи не забувають приготувати мені обід, придбати новий одяг чи перевірити домашнє завдання. Так ставлюся і я до свого песика: гуляю з ним, годую, розчісую, слідкую, щоб він був завжди задоволений своїм життям. І кожного ранку перед школою я прокидаюсь і ми разом йдемо гуляти. І це ніколи не було для мене обтяжливою справою, адже я роблю приємне маленькій живій істоті.
Антуан Де Сент-Екзюпері писав, що ми відповідаємо за тих, кого приручили. І я повністю погоджуюсь з його словами.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|