Батьки – це люди, без яких не було б нашого життя. А от їхнього життя не було б без їхніх батьків. Кажуть, що бабусі і дідусі люблять своїх внуків більше, ніж дітей. Це точно про мою бабусю! Вона любить мене найбільше в світі, це третя найрідніша моя людина після мами і тата.
У мене є лише одна бабуся. Інша померла ще до мого народження, а дідусів у мене не було: один загинув вже давно, а інший живе далеко і ми не знайомі, він не має відношення до нашої родини. Єдина моя бабуся – бабуся Оля, живе разом в нами в одній квартирі. Це татова мама. Ми дуже ладимо всі, гарно спілкуємося, ніколи не сваримося. Хоча деякі люди можуть стверджувати, що так не буває! Життя з батьками – не життя. Можливо, це працює для підлітків. Але мої батьки давно не підлітки, вони дорослі люди. А в їхньому віці до батьків ставишся зовсім інакше. Не дивлячись на те, що бабуся Оля лише татова мама, моя мама теж її дуже любить і ставиться до неї як до рідної. Її власна мама померла 20 років тому і татова замінила їй рідну, стала дорогою людиною. Вона живе з нами вже дуже давно! Навіть не уявляю життя окремо. Інколи мені від цього трішки сумно, але лише тому, що я б хотіли відчути, що це таке, їздити до бабусі у село, відпочивати на природі біля неї, допомагати на городі. Але батьки категорично проти того, щоб вона жила окремо. Мовляв, вона старенька і їй постійно треба допомога. Та й жити одній дуже сумно і важко, всією родиною легше. Тож я повністю їх підтримую.
Бабуся Оля, хоч і старенька, але дуже живенька! Вона робить по дому багато роботи. Мама і тато працюють і не завжди мають часу на хатні справи. Скільки мама не просила її заспокоїтись та відпочивати врешті решт на пенсії, вона не вгаває. «Я хочу приносити хоч якусь користь!» - посміхається бабуся. Я завжди можу підійти і попросити в неї допомоги по шкільним урокам, вона може розказати багато цікавого з літератури та історії, вона стільки всього знає! Просто невичерпне джерело мудрості. А ще вона дуже смачно готує: пече смачні пиріжки та пироги, знає багато рецептів смачних супчиків. Коли в мене трапляються якісь непорозуміння з батьками, вона єдина, хто підтримує завжди мій бік, завжди розрадить та порадить, як діяти в різних ситуація. Мама навіть говорить: « Ти наче не моя мама! Ти ж маєш підтримувати мене!». На що бабуся лише хитро відповідає: «Згадай себе у цьому віці, я розумію цю дитину тепер ще краще! Не дарма ж кажуть, що внуків люблять більше!». Мама потім ображається, але дуже швидко приходить до тями і ми знову добре спілкуємося.
Бабуся моя мала дуже тяжке життя. Її родина пройшла через голод, батьки її померли дуже рано. Вона не мала змоги отримати освіту і все життя вчилась самотужки: багато читала, змінила багато професій, працювала на заводі, прибиральницею, звичайною робітницею. При цьому вона виховувала тата та ще трьох дітей, двоє з яких загинули вже в страшній автокатастрофа. Коли я дивлюсь в обличчя бабусі і бачу зморшки, я зразу пригадую всі ті негаразди, що трапились в її житті. Хочеться, щоб залишок її життя минув у спокої та щасті. Зараз вона багато посміхається, вона відчуває себе потрібною, на своєму місці. Допомагати своїм дітям - її єдина радість у житті. Я відчуваю певний обов’язок перед нею: ніби я повинна їй допомагати, а не вона мені. Якось я сказала їй про це, а вона відповіла: «Дитино, ти ще напрацюєшся. Дай бабі робити свою роботу. Моя душа радіє, коли радіє твоя». Мені не зрозуміти такої відданості! Очевидно, щось таке приходить лише з віком і не скоро я зможу мати таке ж добре, відкрите, безкорисливе серце, як вона.
Моя бабуся – це моя гордість та щастя моєї родини. Ми щасливі мати таку людину в своєму домі і я бажаю, щоб вона прожила ще багато років, познайомилась з моїми дітьми і жартівливо сказала мені: «Правнуків люблять ще більше, ніж внуків, тож вибачай, онуко!»
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|