Люди – дуже складні створіння. Ми не тварини. Ми не просто живемо, щоб їсти, спати, полювати. Ми маємо дуже багато відчуттів та почуттів. Їх всі не описати і не перелічити! А які складні людські стосунки, от їх описати взагалі практично нереально. Одним з важливих аспектів людських відносин є довіра.
У мене слово довіра асоціюється з якимсь теплом, приємними відчуттями. Спершу на думку спадають закохані, або подружжя. Вони мають довіряти одне одному, щоб вибудувати хороші стосунки. Коли люди одне одному не довіряють, вони починають приховувати свої справжні почуття, підозрювати одне одного, багато що тримати в собі. Я вважаю, що чим більше люди розмовляють, чим більше вони діляться своїми секретами, таємницями, думками, тим тісніший зв'язок встановлюється між ними. І навпаки: якщо приховувати важливі речі свого життя від близьких і коханих, не говорити про різні теми, не довіряти своїй половинці – то стосунки рано чи пізно підійдуть до завершення.
Але довіра стосується не лише кохання. Насправді вона стрічається нам на кожному кроці. Ми сідаємо в таксі або в автобус, платимо за проїзд. Ми навіть не думаємо про те, що транспорт може потрапити в ДПТ, водій може бути неуважним або сонним. Ми, самі цього не підозрюючи, довіряємо йому. Ми не думаємо, але знаємо, що він виконає свою роботу, зможе довезти нас до місця призначення без пригод. Коли ми йдемо до лікаря і розповідаємо йому про те, що нас турбує, ми теж йому довіряємо. Тут без довіри взагалі ніяк. Лише повністю довірившись лікареві та розказавши йому про найдрібніші проблеми та переживання можна очікувати адекватного лікування. Якщо приховати щось – то призначені ліки та процедури можуть лише нашкодити. Йдучи до школи ми довіряємо свої розуми вчителям. Їм належить вчити нас, виховувати, передавати свій досвід та знання. Ми сідаємо за парту, розгортаємо зошит – а насправді виявляємо довіру найнижчого ступеня. Ми довіряємо йому найцінніше: себе.
Довіра потрібна людям. Ми завжди повинні відчувати, що поруч біля нас знаходяться ті, хто не просто вислухають, але і зможуть зрозуміти нас, не виказати іншим чужих таємниць. Я в людях цю якість дуже ціную і сама намагаюсь не зрадити довіру інших людей.
У мене є друзі, як в будь-якої школярки. Ми багато розмовляємо. Серед численних знайомих у мене є лише дві людини, котрим я можу довіритися, а вони довіряють мені. Я бережу велику кількість таємниць, намагаюся бути гарною подругою. Адже недарма кажуть, що довіра – як ваза. Її можна розбити, а потім склеїти назад, але вже ніколи вона не матиме колишній вид і ніколи вже не можна буде нею скористатися. Так і в дружбі. Той, хто цінує дружбу, повинен завжди пам’ятати про необхідність не просто довіряти іншим, але і самим залишатися такою людиною, якій хочеться довіряти. В житті трапляються різні люди. Думаю, що всі ми колись стикнемося зі зрадою: в коханні, дружбі чи на роботі. Це теж свого роду досвід, котрий загартовує наші почуття, вчить нас розрізняти в житті головне та другорядне.
Є такі люди, яким хочеться довіряти. Вони відкриті, щирі. Але бути занадто довірливим – це теж не дуже добре. Хороших людей багато, але тих, хто може підставити – не менше. Тому завжди треба уважно ставитися до вибору друзів, не довіряти всім і кожному. Лише час може показати, кому можна насправді довіряти. Тому я б радила всім спілкуватися з людьми, шукати спільні інтереси, намагатися гарно проводити час і насолоджуватися спілкуванням, але не відкривати своє серце тим, хто цього не вартий, а також малознайомим людям. Таким чином можна вберегти себе від зайвих розчарувань, котрих в житті і без того чекає багато.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|