Все школьные сочинения по литературе

Краса – це слово, котре для кожного означає щось своє. Одні уявляють якийсь пейзаж, десь біля моря чи в горах, де квіти встилають землю пухнастим килимом. Інші уявляють якісь красиві речі: прикраси, одяг, взуття. Краса може бути у всьому: в природі, в роботі, в стосунках, в людях. У мене це слово асоціюється з людиною, але я впевнена, що кожна людина красива по-своєму, кожен має щось прекрасне в собі. Ми всі красиві, тому що унікальні і неповторні.

Однак в людях може бути два види краси. Перша – це зовнішня. Саме її ми бачимо в першу чергу, коли зустрічаємо людину. Та це все дуже відносно: насправді не існує єдиних стандартів краси, за якими можна рівняти людей. Я десь читала про експеримент, в якому було відібрано 100 фотографій різних дівчат, найрізноманітнішого віку, статури, вони мали різний колір очей, волосся, фігуру, зріст. І 100 юнакам запропонувати оцінити ці фотографії від 1 до 10 за тим, як вони їм подобаються. Жодне фото не залишилось без оцінки! Більше того, практичне кожна фотографія отримала високий бал. Це дуже примітивний експеримент, але він може бути аргументом на користь того, що краса не є чимось визначеним і конкретним. Кожна людина має своє уявлення про неї.

Зовнішня краса – це наш погляд, наш одяг, наші прикраси, наша мова. Коли людину бачиш вперше, саме це в першу чергу привертає увагу. Тут для всіх свої критерії: хтось вважає красивими сині очі, а хтось – карі, хтось цінує кучеряве волосся, а хтось – пряме. Але існує також і внутрішня краса. Її не видно з першого погляду, і її не можна виявити навіть за мовленням. Вона проявляється у вчинках, в поведінці людини. Хтось може бути надзвичайно привабливим зовні, але абсолютно некрасивим зсередини. Для мене внутрішня краса людини полягає в її доброті, щирості, чесності, здатності допомагати іншим. Такі люди випромінюють якесь світло, котре спершу важко побачити. Так що ніколи не варто оцінювати людину за першим враженням, казати, що хтось красивий, а хтось ні.

Показовим є приклад з мультфільму «Красуня та Чудовисько». Історія збудована на тому, що прекрасний принц, котрий мав у своєму житті все і ніколи ні в чому себе не обмежував, абсолютно не має людських чеснот. Він зверхньо ставиться до людей, керує ними, не допомагає їм. В один ключовий момент від відмовляє старій жінці в прихистку у дощову погоду. Та виявилась чаклункою і забрала в принца всю йогу красу, перетворила його на чудовисько. «Лише коли тебе хтось зможе покохати, - сказала вона, - ти повернеш собі людську подобу». Себелюбний принц уявити не міг, хто може покохати таке створіння? Але кохають не за гарне волосся, очі чи красиве вбрання. Кохають за світло всередині нас, за ту красу, що робить нас людьми зсередини. Красуня спершу боялась дивну істоту, потім в неї з’явився інтерес, а згодом вона змогла його покохати. Бо за страшною подобою вона змогла роздивитись цікаву особистість, котра насправді не така вже страшна та високомірна, котра любить читати і танцювати, з якою можна гарно провести час.

Таким чином, краса може бути дуже різною. Але в неї не існує критеріїв, чітких меж. У кожного своє бачення краси. Навіть дивлячись на одну картину, різні люди можуть сприймати її по-різному. Одні скажуть: «Яка краса! Не бачив нічого подібного ніколи в своєму житті!». А інші лише подумають: «І що прекрасного в цьому? Нічого не розумію!». Це не повинно бути причиною непорозумінь та суперечок. Навпаки, це підтверджує думку про те, що навіть сприйняття у нас різне, а це ж прекрасно! Не буває двох однакових людей, так само і не існує некрасивих.