Час невпинно летить вперед. Здається, ще вчора я була маленькою дівчинкою, котра не хотіла йти до садочку, бо там змушують спати та їсти несмачну кашу, а тепер я школярка, незабаром перейду до випускного класу, а після нього почнеться складний шлях. Там треба буде обирати професію, шукати себе, пробувати себе в якій сфері.
Мені здається, що час в дитинстві минає дуже довго. Кожен день – мов рік. Ти стільки всього встигаєш, коли ти дитина! Згадую свій день і повірити не можу, що це було зі мною. Ми гралися у дворі у десятки різних ігор, ми ходили одне до одного в гості, ми влаштовували театри, малювали, подорожували уявним транспортом, розігрували різні сценки, робили різні вироби з листя, трави та жолудів, щовечора ми сиділи біля дому, дивились на зорі, читали або дивилися вдома мультфільми. Стільки справ могло втиснутися в один єдиний день, але при цьому він не минав швидко, як зараз. Він тягнувся, сповнений пригод, нових вражень, друзів, емоцій. Стільки всього було, ніби вперше. Вперше бачиш великого жука, вперше сідаєш на велосипед, вперше стрибаєш в холодно воду річки і вчишся плавати, вперше граєшся далеко від дому. Все це створювало якесь відчуття новизни, щастя та радості і емоції від пережитого створювали враження того, що кожен день – безкінечний. Я лягала спати, бачила веселі кольорові сни, прокидалась і все починалося спочатку: ігри, розваги, нові відкриття. Чому так? Чому в дитинстві час тягнеться так довго, адже там стільки подій! Однак зараз мені здається, що дитинство промайнуло дуже швидко. І виходить парадокс: мої дні включають лише школу, уроки, інколи зустрічі з друзями, але вони так швидко минають! Ось ніби тільки понеділок був, а вже субота і через день наступний тиждень почнеться. Час щороку ніби прискорюється.
Моя бабуся каже, що чим старший та стаєш, тим швидше летить для тебе час. Дитинство – довге, радісне, світле, мовби безкінечне. А потім школа, університет, власна сім’я, родина, діти, їхні проблеми. І тоді озираєшся – а життя минуло. “З появою своїх дітей, - кажуть мої батьки, - час набуває небаченої швидкості. Ти не встигаєш звикнути до того, що в тебе є немовля, а воно вже виростає. А потім дивишся в дзеркало – а тобі вже далеко за сорок. І куди поділися роки? Не знаєш». Вони сказали це мені в якійсь розмові про час. Я намагалась дізнатися, чи в них так само в дитинстві було всього багато і довго. З’ясувалося, що так. Можливо, це така закономірність у часу. Коли людина не обтяжена турботами і переживаннями, коли вона ще маленька і все за неї вирішують батьки, для неї час є безкінечним. Він тягнеться довго-довго, щоб подарувати якомога більше позитивних почуттів, емоцій, радощів. Але наступні життєві етапи теж мають багато важливо, чому ж вони минають так швидко, пробігають лише повз нас? Я вважаю, тут справа ще у нашому сприйнятті. Треба намагатись ловити моменти щастя: нагадувати собі про все те цінне, що в нас є, робити фотографії в найкращі миті свого життя, записувати свої думки, ловити ці миті, щоб вони не пролітали повз. Навіть у звичайний сірий день, коли одна справа просто замінює іншу, в нас є, чому радіти: здоров’я, мир в будинку, родина, друзі, кохані і рідні люди.
Час – це просто умовність, котру люди придумали для себе. Він полегшує наше життя. Природою не передбачено ні календар, ні годинник. Просто там так легше жити. Тому ми його постійно рахуємо: скільки залишилось до кінця уроку, скільки залишилось до початку літа, до наступної відпустки, до закінчення фільму чи початку чогось грандіозного. Треба не зациклюватися на часі. В дитинстві ми не дивимось на годинник, не зриваємо аркуші в календарі, не слідкуємо за цим. Нам просто байдуже, або просто ми цього не вміємо, тому про це не думаємо. Звичайно, в дорослому житті не все так просто. Але можна інколи просто насолоджуватися митями радощі, не дивитись на годинник, не чекати на щось і не рахувати хвилини до кінця.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|