Одного разу ми з родиною поїхали до озера. Я була тоді зовсім маленькою, але чудово запам’ятала цю поїздку: гладенька поверхня озера іскрилась на сонці, зелені його береги манили своїм квітковим килимом. Тоді я прониклась якоюсь любов’ю до природи, бережливим ставленням до неї. Ми влаштували пікнік і їли смачну їжу. І один епізод справив на мене величезне враження, яке досі не вивітрилось з моєї пам’яті. Я їла смачний бутерброд і викинула серветку на траву. Я не думала тоді, чому так роблю і не вчинила так через свою невихованість, просто взагалі про це не думала.
Тоді мама сказала мені, щоб я підняла серветку і поклала її до пакета зі сміттям. «Ти ж не кидаєш сміття собі під ноги в себе вдома, - сказала вона мені, - ти завжди відносиш його у призначене для цього місце. Твоя планета – теж твій дім, великий, зелений дім і не можна його засмічувати». Це були такі прості та банальні слова, але вони запали мені в самісіньке серце. Я підняла серветку і викинула її до пакету. Після того як ми відпочили і почали збиратися, я допомагала татові підіймати сміття. Ми робили все можливе, щоб після нас не лишилось жодного сміття.
- Адже після нас тут будуть ще відпочивати люди! Ця природа – наш спільний дім. – говорив тато.
Ми поїхали додому, залишивши чисту, лише трішки прим’яту нашими ковдрами місцинку. Минуло багато років і зовсім недавно, на останніх літніх канікулах ми знову поїхали на наше озеро. І який був мій подив, коли ми виявили, що вздовж його берегів все засмічене! Там всюди були розкидані пластикові пакети, бляшанки з-під пива, можна було виявити, де недавно люди смажили м'ясо по тому, де були розкидані одноразові виделки та брудні тарілки. Моєму подиву не було меж! Мої батьки лише сумно похитали головами. І тато озвучив пропозицію спробувати максимально прибрати озерце, а на наступний день приїхати ще раз та розставити по узбережжю таблички із закликом не смітити.
- Хтось повинен це зробити. – сказав він, - людям не вистачає культури! Нема кому їх присоромити.
І ми взялися до справи. Натомились ми добряче! Але після тригодинного прибирання озеро було не впізнати. Деякі люди під’їжджали на машинах і, побачивши, що ми робимо, приєднувалися до нас, замість того, щоб почати відпочинок. Гуртом робота робилась швидше. Наступного дня ми малювали на картонні таблички і ввечері відвезли та порозставляли їх по периметру озера.
Цей епізод мого життя показує, як недбало люди можуть ставитися до природи! Те озеро – таке красиве, таке мальовниче, таке незвичайне природне диво, але люди за своїм бажанням відпочити та отримати задоволення. Природу треба любити! Вона не може потурбуватись про себе після людського втручання, прибрати склянки, сміття та пакети. Тим людям,які поводять себе погано, треба подавати гарний приклад, як моя родина. Ми приїхали відпочивати, але взялися працювати, щоб зберегти улюблене місце, а до нас приєднувалися зовсім чужі люди! От що означає гарний приклад.
Любов до природи в людини колись була вроджена. Колись людина боялась природи: дощу, грому. Але сьогодні вона відчуває над нею свою владу: ми вирубуємо ліси, висушуємо озера, змінюємо ландшафти, вбиваємо тварин. І людям тепер не страшно ні в дощ, ні в грозу. Це розв’язало їм руки та засліпило очі. Але такими темпами ми скоро опинимось на планеті сміття, де не буде жодного красивого куточку, жодного чистого озера чи пляжу. Треба залишити своїм нащадкам милуватися наживо нашою планетою, треба передати їм в руки чистий дім. А для цього треба просто його любити, любити свою природу.
Зупинити висушування боліт проста людина не в змозі. Але підняти під ногами папірець може кожен. Саме з цього і починається ця любов.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|