Майже в кожної людини є свій герой. Сьогодні хлопчики дуже люблять фільми про супергероїв, про тих, хто має надзвичайні сили, подорожує в часі, бореться зі злодіями та злими силами. Я теж люблю такі фільми, але якщо говорити про мого особистого героя, то я оберу більш реальну особистість. Я оберу свою маму.
Моя мама – це мій герой. Вона дала мені життя ціною власного здоров’я. Вона не жалкувала нічних годин, коли могла би бачити солодкі сни, а натомість присвячувала їх мені і, наспівуючи рідномовні колискові, спостерігала за моїми снами. Вона була зі мною в будь-яку годину: коли я вередував, плакав, не хотів їсти кашу, спати або йти гуляти. Вона терпіла мене маленького і завжди залишалась доброю, чуйною, лагідною. Я не пам’ятаю, щоб вона плакала чи була стомлена. У мене про неї найсвітліші спогади. Але коли я бачу маленьких дітей і те, скільки часу та турботи вони вимагають від батьків, я починаю розуміти, що моя мама пройшла через те саме зі мною. І в мене з’являється невимовне почуття любові та вдячності до неї.
Кажуть, що звичайна людина не може мати надзвичайної сили. Але хіба любов, котра не вимагає нічого натомість – це не надзвичайна сила? Хіба відданість своїй дитині, здатність віддати їй останнє, бажання дати їй все найкраще, навіть те, чого не маєш сам – це не суперсила? Я вірю, що кожна мама – це героїня для своїх дітей. Просто одні діти розуміють це швидко, а для інших повинно пройти багато часу, щоб вони усвідомили материнський подвиг. Роблячи маленькі справи для своїх друзів, виконуючи домашнє завдання, ми завжди очікуємо похвали, подяки, слів підтримки. А чого очікує мати, котра колише своє немовля? Мама ніколи не просить допомоги, ніколи не нарікає на свою долю, найкраща вдячність для неї – це посмішка та успіхи її дитини. Ось що означає, справжня суперсила!
Мама є в кожної людини. Всі письменники, митці, художники, музиканти та скульптори, філософи та великі вчителі мали свою маму, котра вклала в них найкраще. Скільки є жінок, котрі все життя присвятили вихованню дітей! Є матері, у котрих не одна, а цілих 5 чи 6 дітей. Це справжня праця, важка і часом, здається, невдячна. Але я вірю, що кожна людина, рано чи пізно, починає цінувати свою матір все більше і більше і одного дня прийде до неї додому та не зможе знайти слів, щоб висловити свою вдячність. Поки ми маленькі, ми відчуваємо лише постійну потребу в догляді, турботі, любові. Коли ми дорослішаємо, ми починаємо розуміти, що люди навколо теж цього всього потребують, а в першу чергу ті, хто поруч, ті, хто є для нас рідними.
Тож я хочу порадити всім дітям та дорослим: не шукайте героїв в коміксах, книжках чи фільмах. Вони набагато ближче, ніж може здаватися! Вони зовсім поруч. Можливо, вона не подорожують в часі, але вони допомагають нам в складну хвилину, вони тримають нас за руку, коли нам погано, вони готують нам сніданок, купують зошити та взуття, вони інколи сваряться на нас, але потім дуже про це жалкують. І вони прагнуть вдячності, хоч ніколи про це не скажуть, і вони були б не проти добрих слів та підтримки, хоча ви ніколи про це не почуєте від них самих. Такі герої, на мою думку, потребують набагато більше визнання, ніж ті, кого ми бачимо на телеекранах! Просто ми звикли до того, що герой завжди літає, швидко бігає або палає вогнем. В справжньому житті від цього всього мало користі, а от справжня безкорислива любов дається нам на все життя лише від однієї людини – від матері.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|