Багато країн світу заздрять нашій природі, дарам нашої держави. Україна має безмежні поля та ліси, степи та лани, річки та озера. Красою матінки-природи нагородив нас Бог. Немає жодного шматочка в Україні, який би не відрізнявся якось незвичайною красою. Ми маємо лісисту місцевість, гори Карпати та Кримські, великі ріки Дніпро та Дунай, Чорне та Азовське море, а ще ми маємо степи – українські, оспівані в народних піснях, такі прекрасні та могутні.
Половина мого дитинства пройшла у степу. Моя бабуся мешкає на південній Україні, тому кожного літа батьки відправляли мене до неї в гості. Я був маленьким бабусиним помічником. Ми разом доглядали нашу корівку Маню, поралися на городі.
Кожного дня потрібно було завести Маню у степ вранці і забрати ввечері. Бабуся постійно розповідала мені про її силу любові до природи, про те, що вона б ніколи не змогла жити у великому місті, про її рідний степ. Будучи маленьким, я не зовсім розумів красу того шматка землі, вкритим жовто-зеленою травою. Одного разу я попросився у бабусі прокинутись рано-вранці і піти разом до степу. Саме з цього часу і почав розуміти, що таке справжня краса природи. Тонесенькі промінчики сонця пробивались крізь кожну травинку. Вранішня роса придавала такої свіжості та бадьорості, легенько змочуючи маленькі ніжки. Складалось таке враження, що весь світ починається саме звідси. Тут починається новий день, прокидається матінка-природа. Птахи літають над степом та дзвінким голосочком будять всіх степових мешканців, які ще не прокинулись від сну. Із-за обрію починає виглядати велика розжарена куля та пригрівати своїм теплом. Після цього все навкруги оживає і починається новий день. Яскраві коники заводять свої пісеньки, неначе на скрипці грають, ковила розвівається на легенькому вітерці, жайворонки заводять свою сонату. Степовий світ причаровую та заворожує. Це прекрасне явище природи, побачивши яке хоч раз, все життя будеш згадувати. Перебуваючи у степу, мене переповнюють якісь дивні почуття: такий неземний спокій, радість та задоволення.
Я полюбляю лягти на траві, закрити очі і полинути у свій внутрішній світ, поговорити із собою наодинці. Це прекрасне місце для того, щоб прийняти якісь складні рішення, заспокоїтись та почати нове життя. Довгі обдумування примушують вас поринути у легенький сон. Вітерець та шум трави викликають приємні сни, від яких не хочеться прокидатись.
Навіть зараз, коли я вже дорослий і набагато рідше відвідую бабусю, я часто згадую той степ. Бабуся постаріла, я виріс, а він залишився таким же – молодим та красивим. В першу чергу, мої приємні спогади з дитинства пов’язані зі степом. Частенько хочеться знову прилягти на сухеньку травичку, вранці провести Маню на свіженьку пашу. Мій рідний степ, ти назавжди залишишся у моїй пам’яті.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|