Все школьные сочинения по литературе

Чи модно зараз читати? Це дуже цікаве питання. У сучасному світі на перший план виходять комп’ютери, смартфони, планшети та Інтернет.

Людям набагато цікавіше подивитися фільм по телевізору чи посидіти в мережі, аніж читати книжки. Підлітки часто віддають перевагу комп’ютерним іграм або спілкуванню в соціальних мережах. Безперечно, спілкуватися зі своїми друзями потрібно. Дивитися цікаві фільми також корисно та й в Інтернеті можна знайти багато цікавої та пізнавальної інформації. То ж чи є у сучасному житті місце для книжки?

Природа – це справжня чарівниця. Одним порухом їй вдається змінити наш світ так, що його навіть важко впізнати. Як їй це вдається? Дуже просто! Уявіть собі, що одного ранку ви прокидаєтеся, підходите до вікна і не впізнаєте ані свою вулицю, ані сусідські будинки, ані навіть дерева. Все навколо стало абсолютно білим і тепер виблискує на сонці мільйонами діамантових іскор. Здається, ніби якась чарівниця зачаклувала наше місто. Але насправді це все зробила зима. За ніч вона вкрила сплячу землю, дерева й будинки м’якою сніговою ковдрою.

Про те, що таке душа, написано дуже багато складних наукових філософських та релігійних праць. Науковці досі не можуть дійти згоди у цьому понятті. Ведуться дебати, точаться суперечки, висловлюються різні точки зору. Я вважаю, що кожен має право на власну думку, і в питанні існування душі також. В наш час не існує якоїсь однієї загальноприйнятої та загальновживаної концепції, тому кожен може обирати на свій розсуд, у що йому вірити чи не вірити. Проте кожна релігія, не залежно від того, якою мовою написані книжки, чи якого кольору шкіра парафіян, стверджує, що душу обов’язково має кожна людина. То що ж таке душа?

Кажуть, що природа не має поганої погоди. У будь-який час, у будь-яку пору року можна відчути красу та велич природи. Навесні ми милуємося зеленою травичкою, збирає перші проліски у лісі та із нетерпінням чекаємо на повернення із вирію пташок. Літо частує нас смачними ягодами, фруктами та овочами. Сонечко зігріває нас своїм теплим промінням і ми можемо із радістю насолоджуватися найкращим періодом в житті кожного школяра – канікулами. Восени золоте листя спадає з дерев, а ми знову пакуємо свої портфелі та поспішаємо до школи на Свято першого дзвоника. А після осені настає моя улюблена пора року – зима.

З самого дитинства ми чуємо від батьків, вихователів та вчителів, що потрібно бути вихованими. Але що це означає? Хто така вихована людина і чи важко нею стати?

Нашим вихованням займаються татусі й матусі, бабусі й дідусі, вихователі у дитячому садочку і вчителі у школі. Вони вчать нас бути ввічливими, правильно вітатися, говорити «чарівні» слова. Пам’ятаєте цей мультфільм? Чарівні слова – це зовсім не заклинання Хоттабича, а елементарні формули ввічливості. Це такі слова: дякую, будь ласка, вибачте, до побачення, доброго дня тощо. Чи важко навчитися бути ввічливим? Ні, це зовсім просто! Чому формули мовленнєвого етикету називають чарівними словами? Все дуже просто.

Дзвін будильника, сьома ранку. Сніданок. Поспіхом вдягаюся, збираю портфеля та біжу до школи. Сьогодні понеділок і останній тиждень занять розпочнеться з класного часу. Тестування вже позаду, залишилося скласти шкільні екзамени, та це вже не видається таким страшним. Ще місяць тому, навчання здавалося мукою, знущанням над нашими вільними особистостями, адже на вулиці так тепло, гарно, квіти, прогулянки, а я проводжу вечори з підручниками замість друзів. Як хотілося, щоб все це скінчилося як найшвидше, а тепер я починаю відчувати невмолиму тугу, яка так повільно підкрадається з усіх боків. Невже це воно, те відчуття, про яке казали батьки: «Ти ще будеш згадувати шкільні роки!».. Дорогою я зустрічаю свою подругу. Ми товаришуємо з першого класу, кожного ранку йдемо разом, розповідаючи одна одній вірші та формули, що задані на вивчення, ділимося враженнями від перегляду нової серії улюбленого серіалу та думками, щодо майбутнього вступу до університету. Вона хоче стати вчителем фізики, а я лікарем. Цікаво, що нас очікує?

Чи хтось задавався думкою, на чому побудоване життя суспільства? Певно, що так. Я теж не стала виключенням і дійшла до думки, що тримається воно на нерівності людей. Так, саме на нерівності, яку багато людей за всю нашу історію так старанно й відчайдушно прагнуть побороти. Чому так? Бо не секрет, що всі ми маємо різні таланти й можливості, схильності та вподобання, але ж люди головним чином переймаються нерівністю матеріальною. Та якщо подумати, ну хіба можуть існувати «багаті», коли не має «бідних»? Якщо всі стануть власниками заводів, хто ж буде працювати на цих самих заводах? Сьогодні заможна людина може дозволити собі заплатити за послуги людині менш заможній, а що вона робитиме, коли не стане до кого звернутися? Чи дієвою стала б та утопія, де кожен з нас має свій будиночок на березі моря, яхту, машину, дорогий одяг? Можливо, хіба що коли всі ці блага створюватимуться помахом чарівної палички, а не кропіткою працею інженерів, конструкторів, агрономів, швачок тощо.

Осіннім ранком так добре вийти у двір та споглядати магічний процес буття – нічна прохолода утворила густий туман, який тепер повільно розчинюється в сонячних променях, ніби сама природа відкриває заспані очі на зустріч новому дню. Подвір’я від учора так рясно засипано пожовклим листям, таким яскравим. А й справді, коли дерева стоять зелені, хіба хтось звертає увагу на листя? Зелене та й годі. Восени ж, хочеться розгледіти кожен листочок, видно, що всі вони по-різному забарвлені, різної форми, в кожному залишився його особистий запас життєвої сили, що поступово випаровується на наших очах. Невблаганна та жорстка – такою є осінь, але скільки краси дарує нам ця золотава леді!  Вона нікуди не поспішає, її кроки м’які та впевнені, а чари сильні на стільки, що навіть в найчерствішому серці розворушать багаття давно згаслих емоцій та змусять згадати про вічне: життя та смерть, любов та самотність. Пора романтичних прогулянок і щирих зізнань, гарячого чаю та не менш гарячих обіймів. Коли довкола панує смерть - хоча й заради майбутнього відродження, - людина підсвідомо хапається чимдуж за те, що пов’язує її з життям.