Моя кімната – це місце, яке я буду пам’ятати все життя. Вона зі мною з народження і до того часу, коли я покину батьківське гніздечко. Мама говорить, що до сьогоднішнього дня яскраво пам’ятає свою дитячу кімнату, її меблі, іграшки та тепленьке ліжко. Колись я розділяла кімнату зі своїм старшим братом, але декілька років тому він придбав особисте житло і переїхав від нас. Спочатку я уже сумувала, але потім відчула привілеї самостійного перебування в кімнаті. Тепер я не зможу розділяти свій власний простір із кимось.
Мій особистий шматочок квартири яскравий та затишний. Невеличка кімната має ліжко, письмовий стіл, шафу та полички, на який я зберігаю свою книги. Моя бібліотека – це моя гордість, яку я читала з раннього дитинства. Я рано навчилась читати, тому мама постійно мені купувала нові книжечки. Моя колекція дуже велика.
Тут можна зустріти дитячі казки та великі історичні романи. Всі, хто гостює у мене хвалять мене за таку масштабну колекцію та просять почитати якісь цікаві книги. У кімнаті вже багато років не робили ремонт. Старі меблі та шпалери такі для мене рідні, що мені і не хочеться нічого змінювати. Подружки іноді насміхаються, що я неначе залишила у вісімдесятих роках минулого століття і зараз всі мають нові та сучасні кімнати. А я просто отримую задоволення від перебування у своїх стареньких стінах. Батьки мені неодноразово пропонували освіжити кімнату, хоча б поклеїти шпалери. Але я вперто відстоюю свою думку. Це для мене наче замок із давнини, стіни якого зігрівають та підтримують. Мені подобаються потерті стіни та стара люстра. Сучасні меблі набагато швидше зношуються і не мають такого колориту. Мій старий та поважний стіл був місцем для письма ще мого дідуся.
Дубові дошки ще й досі мають давній запах. З вікон моєї кімнати відкривається надзвичайно гарний вигляд. Велике озеро, яке з усіх боків огороджене деревами милує моє око. Цей краєвид прекрасний будь-якої пори року. Літнє сонце освіжає зелені крони дерев, а біленький сніжок яскраво виблискує під променями взимку. Я завжди з вікна можу побачити чи є мої друзі біля озера і побігти на веселі забави. Щоранку я прокидаюсь від співів соловейків та інших пташок. Не кожний міський житель може похвалитись тим, що під його вікнами заводять пісні наші маленькі друзі.
Я з жалем уявляю, що колись залишу свою рідну кімнату і відправлюсь у доросле життя. Зараз вона наповнення життям, веселощами,а потім залишиться на самоті і стане сумною та сірою. Проте я завжди буду навідуватись та засинати на своєму м’якенькому ліжечку, де мені будуть снитись дитячі спогади.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|