Гарний учитель – це людина, яка не тільки навчає свого учня, а й виховує його. Я дуже щаслива, що маю у своєму житті таку людину. Ліна Анатоліївна – наш класний керівник, яка почала з нами працювати, коли ми були зовсім маленькими і випускає нас у відкритий світ вже дорослими юнаками та дівчатами. Я пам’ятаю нашу першу зустріч, коли ми зайшли до нашого нового класу і злякались від його розмірів.
Це був не той затишний маленький кабінет, у якому ми працювали з нашою першою вчителькою, а величезний зал, у якому знаходилось безліч незрозумілих предметів. Нас охопила гордість за те, що ми будемо знаходитись у такому розкішному класі і станемо його власниками. Неймовірних розмірів дошка, якісь пристрої та таблички, склади різноманітної літератури, великий вчительський стіл, який простягався на всю ширину класу – це все поміщалось у нашій новій навчальній кімнаті. Це тоді він нам здавався таким великим та чужим, але тепер він є нашим домом та нашою захисною фортецею. Ми часто жартуємо, що вчителька є нашою другою мамою, а клас – друга рідна оселя. Ліна Анатоліївна гостинно зустріла своїх нових вихованців і з того часу ми стали однією сім’єю. Багато різних ситуацій та проблем зустрічалось на нашому шляху, проте мудра жінка та досвідчений педагог завжди знаходила правильний вихід з будь-якої історії. Кожного учня вона вважала за рідну дитину і всіх нас однаково любила. Ліна Анатоліївна ніколи не розділяла нас на відмінників та тих, хто погано навчається, завжди тримала нас на одному рівні. Наш рідний педагог з кожного уроку робила цікаву історію, детально та зрозуміло пояснювала новий матеріал. В неї були здібності не лише до викладання, а й до проведення вільного часу. Повз нас не приходило жодне свято, вечорниці стали для нас звичним ділом, а зимове святкування Андрія Первозваного перетворилось на щорічну традицію. Ми кусали калиту, їздили на кочерзі, обмащували один одного сажею та весело проводили час. Для нас так запам’яталось це свято, що ми ніколи не забудемо його. У цей день всі дівчата нашого класу гадали на свою долю, а хлопці гомоніли між собою та іноді брали участь у цих гаданнях. Ліна Анатоліївна завжди була веселою, складалось таке враження, що вона не наш класний керівник, а наша подружка. Зимовими засніженими вечорами ми орендували шкільну актову залу і проводили там вечорниці. Співали пісні, вчились вишивати, грали веселі ігри, танцювали та проводили різні конкурси. У теплі пори року ми часто ходили на прогулянки та пікніки. Класний керівник навчила нас тому, як можна весело та цікаво проводити свій вільний час в теплу погоду та довгими зимовими вечорами.
Ми завжди вітаємо Ліну Анатоліївну з кожним святом та ювілеєм, намагаємось більше часу приділяти їй. Проте всі ті подарунки та вітання не можуть показати силу нашої любові та вдячності. Ми все життя будемо пам’ятати нашу невгамовну Ліну Анатоліївну та дякувати їй а той досвід, який вона нам подарувала.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|