Сьогодні багато хто називає себе патріотом. Це, можна сказати, стало певною модою: носити синьо-жовтий одяг, говорити українською, вітатися словами «Слава Україні!» та пишатися своїм походженням. Звісно, все це добре, але що стоїть за цим патріотизмом? Якщо копнути глибше, чи справді у всіх цих людей жевріє любов до своєї землі?
На мою думку, це легко перевірити. Якщо запитати людину, чи хотіла б вони жити в іншій країні, більшість людей скаже, що так. Значна частина української молоді не роздумуючи залишила б свою країну в пошуках кращого щастя в чужих краях. А як же синьо-жовті стрічки і «Україна понад усе»?.
На мою думку, справжній патріот розумію відповідальність, покладену на нього. Він розуміє, що народився в нелегкі часи, в складній ситуації, в якій знаходиться Україна і на нього покладена нелегка місія: працювати на добро країни, робити все, для її процвітання, доводити всім і кожному, що в цій країні можна жити, працювати, навчатися, створювати щось нове і прекрасне. Легко бути патріотом десь в Німеччині, Сполучених Штатах чи Англії, а от кохати свою Батьківщину вдома може не кожен. Багато людей розчаровані нею, багато не вірять в її успіх, багато просто намагаються не помічати того, що відбувається довкола. Патріот розумію, що жити тут нелегко, але він не тікає від відповідальності і намагається зробити все, що в його силах, щоб помаленьку покращувати свою країну.
А щоб зробити країну кращою, не обов’язково йти в президенти. Варто не давати хабарі, щоб був приклад для інших; вивчати закони та свої права і завжди захищати їх, щоб всі бачили – ми живемо у правовій державі, і закони тут не лише на папері, як всі звикли бачити; сумлінно навчатися, свідомо ставитися до вибору професії, а пізніше – відповідально виконувати свої обов’язки. Люди повинні розуміти, що вони обирають життя в своїй країні, мені здається, люди також більш відповідально повинні ставитися до виборів. В країні, де на вибори ходить менше половини населення не може бути гарним життя! Нарікати люди мусять лише на себе.
Людям дається право робити вибір, а вони ним нехтують, а пізніше лише шукають винних у своїх проблемах.
Патріотизм – це глибоке почуття любов своєї землі, це розуміння своєї приналежності до великого народу з нелегким шляхом, усвідомлення свого місця в цьому суспільстві і своєї ролі у його становленні.
Отже, не кожен, хто говорить українською є патріотом. Взагалі, з останніми подіями моє ставлення до мови дуже змінилось. Байдуже, якою мовою говорить людина. Головне, якими вчинками говорить її життя. Я бачила багато байдужих україномовних людей, яким в житті головне – знайти можливість втекти звідси. А в той час тисячі російськомовних патріотів боронять наш краї від ворога. Тож мова і патріотизм – не завжди співвідносні речі!
Таким чином, на мою думку, патріот – це вихована, освічена і надзвичайно відповідальні людина. Це людина, яка не боїться складнощів, незламна духом та смілива. Така, якими були наші предки, коли не боячись нічого, віддавали життя за свободу нашої держави.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|