Природа – дивна річ. Є в ній стільки всього загадкового і прекрасного! Людина ніби і пізнала це життя, але чим більше вона пізнає – тим більше непізнаного перед нею постає.
Погляньте на небо – на нас світить сонце. Важко уявити собі, що це гігантське світило – зірка, що не згасає вже протягом багатьох тисячоліть. А чи живуть на сонці якісь істоти? Наука каже, що це неможливо, але ж жодна людина ніколи не ступала ногою на сонце і, напевне, ніколи цього не зробить. А, отже, можна пофантазувати і уявити на сонці свій прекрасний світ.
У цьому світі завжди жарко. Але ця жара відчутна для людських створінь, а для створінь, що живуть на сонці – це прекрасний клімат. Вони почувають себе легко і радісно, купаючись в гарячих сонячних промінням і шкірою відчуваючи на собі тепло своєї планети. Вони відчувають себе володарями Всесвіту – всі планети обертаються навколо їхньої. Там немає дня і ночі, там триває одна єдина пора доби – постійне світло, радість і тепло. Коли вони не мають занять, вони всідаються на свої жовті гарячі гори і спостерігають за космосом.
Космос для них прекрасний! Планети ніби танцюють навколо сонця і це дарує їм неабияке захоплення. Ці істоти найбільше люблять спостерігати за планетою Земля і дивуватися, як прекрасно там влаштоване життя. Як гармонійно ця планета влаштувалась на своїй орбіті.
Там змінюються почергово пори року – весна, зима, літо, осінь. Там день змінює ніч, там є ранки і вечори. Люди не можуть дивитися на сонце: вони щуряться, одягають окуляри, ховаються від нього. Але коли настає літо, вони всі дружно виходять на пляжі і лягають під його проміння, засмагаючи та ніжачись на теплому піску. Жителів Сонця це дуже забавляє: вони спеціально направляють свої промінчики на людей, намагаючись їм дати про себе знати, ніби кажуть: «Привіт, далекі жителі далекої планети! Ви відвертаєтесь від нас, але ми вас бачимо і ми вас зігріваємо!» .
Сонце посміхається людям, підморгує їм. Але іноді планету огортають хмари. Земля – не така планета, як сонце. Всі сили всесвіту намагаються створити для землі чудові умови, щоб ці маленькі двоногі істоти могли почувати себе в безпеці. Хмари насуваються на атмосферу землі і бурмочуть сонцеві: «Стривай! Ти не можеш гріти їх вічно, вони не такі як твої жителі! Вони потребують тіні і дощу так само як і сонця! Я оберігатиму їх від твоїх палючих променів!». Сонце тоді віддаляється, на планеті настає осінь… Сонячні жителі ніколи не ображаються. Вони розуміють, що єдині, хто може витримати жар цієї велетенської зірки – це вони, а тому лише пишаються своєю можливістю перебувати на її поверхні. Їм цікаво спостерігати за людьми в будь-яку земну пору: зимою люди жадібно визирають у вікно, шукаючи сонця; восени радіють, ніби діти першим теплим дням, а літом напуваються його енергією ніби востаннє.
А люди безтурботно продовжують жити, насолоджуючись кожною порою року, кожним часом доби, сприймаючи як належне дощ, град, сніг і вітер, навіть не підозрюючи, які цікаві речі відбуваються за межами їхньої планети…
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|