Все школьные сочинения по литературе

Найбільший скарб кожної людини – це її спогади. Спогади, пов’язані з дитинством, юністю, першим коханням.  Місця, з якими пов’язані різні враження, приємні і не дуже назавжди закарбовуються в пам’яті людини. У мене є особливе для мене місце – це моя вулиця, де я провела значну частину свого дитинства. Вона названа на честь величної людини – Тараса Шевченка і носить його прізвище.

На цій вулиці минуло моє босоноге дитинство. Вона знаходиться в такій частині міста, яка нагадує мальовниче село. Простягнута вздовж синьої річки, усіяна маленькими чепурними будиночками з садками біля них, вона справляє враження надзвичайно охайної та красивої місцини. Поза нею – поля та околиці міста, дорога на різні села. Тут минало моє раннє дитинство у іграх, веселощах, тут я мала багато друзів.

Коли наставало літо і всі люди прямували на дачі працювати на землі, ми не були винятком. Ми практично все літо проводили на фазенді на вулиці Шевченка. І хоча доводилося тяжко працювати, бо земельна ділянка в нас була значною за розмірами, найбільше, що закралось в мою пам'ять – це не спогади про втому чи про працю, а спогади про ігри. Як ми будували будиночки з підручних матеріалів, споруджували гойдалки, влаштовували пікніки, досліджували околиці вулиці, гуляли в житі по полю, каталися на велосипедах, купалися в річці, каталися верхи на конях… Чого ми тільки не робили! Чим ми тільки не займалися! Ми бігали босоніж гарячим асфальтом і вигадували десятки різних забавок. Нас було чоловік з п'ятнадцять дітлахів, загорілих, брудних, але таких веселих і задоволених життям. Все, що нам тоді треба було – це гарна погода, крейда для малювання на асфальті та трішки уяви, котра відносила в нас в неймовірний світ пригод та ігор.

А скільки вздовж вулиця росло прекрасних дерев! Яких тільки фруктів ми там не куштували. Ця пора, здається, була не просто веселою, але і корисною, адже вулиця напувала нас сонячним теплом, вітамінами та радістю.

Вулиця Шевченка – дуже мальовнича та красива. Там всі одне одного знають і поважають, завжди одне одному допомагають. На жаль, часи, коли я проводила там час, минули. Тепер у мене інші друзі в школі, в центрі міста. А околична вулиця назавжди залишиться в моїй пам’яті як куточок дитинства. Інколи, коли я маю достатньо часу, я прямую туди. Але мені здається, що там вже все інакше. Діти вже не граються в ті ігри, а сонце вже здається не таким ласкавим, і річка не такою приємною. На вулиці тепер споруджують високі цегляні будинки, обгороджені гострими парканами і не буде вже того часу, коли малюки лазили один до одного через двір.

Все міняється і це нормально. Добре, що хоча б спогади залишаються.