Людина і природи завжди були єдиним цілим. Колись давно, коли люди ще жили в печерах, вона більше на собі відчували вплив і могутність матері-природи. Не знаючи ще основних законів природи, вони боялися дощу та блискавки, поклонялися вітру і сонцю, просили у води допомоги та обожествляли різні явища природи. Тоді люди були більш природніми, більш чистими, але можна сказати, що вони були і менш освіченими.
Але час спливав, люди досліджували науку, спостерігати за природними явищами і через століття вже не боялися блискавки, вже не так лякав їх грім. Люди сміливіше виходили назустріч природи, аж поки не почали вчитися ї винищувати. Вони почали вирубувати ліси, будувати на місцях полів дороги, висушувати болота. Вони брутально втрутилися у життя і функціонування природи, покалічили свою матір. Але ж вони не могли інакше – людство розвивається, вимагає прогресу та наукового розвитку. Тому люди ніби то вимушено пішли на цей крок. Але природа-мати – могутня та сильна. Вона витримує всі ці удари людства, хоча і позначається на ній наш згубний вплив: клімат все змінюється і збивається, час від часу людей досягають природні катастрофи та катаклізми. Природа пручається та хоче подати свій голос, сказати: «Діти мої, я жива!».
Природа – наша мати. І не лише тому, що ми теж частиночка живого світу. А тому, що давні б люди не змогли збудувати сьогоденного життя без природи. Вона давала їм їжу, прилисток, тепло та любов. Люди вчилися вирощувати їстівні рослини, природа допомагала їм вирізнити, що можна їсти, а що не варто. Люди полювали на тварин, що їсти м'ясо. Своїми умовами, дощами і сонцем природа плекала результати праці людських рук. Як справжня мати, вона давала дощ, коли в тому була необхідність і зігрівала сонцем, як виникала потреба. Природа давала людям перший одяг та перше житло. А потім людина відхрестилася від природи. Беручи від природи своє, вона перестала давати взамін. Вирубавши дерево, не кожна людина посадить нове. Взяти для прикладу новорічну ялинку – треба щонайменше десяток років, щоб ялиночка виросла належного зросту, а люди зрубують їх тисячами на свято, а через кілька тижнів вони лише загублено прикрашають місцеві смітники. Людину можна порівняти з дитиною. Коли дитя маленьке – воно потребує маминої турботи, але коли діти виростають, вони поринають у своє життя і часто забувають про те, що мати теж потребує уваги, вдячності та любові. Ось так і з природою – вона дала своє колись, а тепер люди вважають, що настала їхня черга брати.
Природа-мати буде жити вічно, я впевнена. Але чи буде жити вічно людство серед природи – це ще питання. Питання, яке вирішить природа-мати.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|