Одного літнього дня ми з подругою гуляли парком. Яскраве сонечко пронизувалось крізь гілля дерев і лоскотало нам носики. Ми часто любили так прогулюватись, бесідувати та відпочивати. І тут ми почули голосний писк десь із-за кущів. Я злякалась і побігла до голосного крику. І тут відкрилась така картина: маленька пташечка лежала на землі, а біля неї сидів великий кіт. Страшна тварина хотіла схопити і з’їсти, але ми завадили її планам. Відігнавши кота, я підійшла до пташечки. Це був маленький горобчик, який випав з гнізда. Я взяла його в руки і ми пішли на пошуки матері. Ми кружляли біля того місця, чекали, коли його мати побачить своє дитинча і підлетить до нас. Але це все було марно. Поруч нікого не було. Ми не могли залишити тут маленьке пташенятко, бо воно б загинуло.
Порадившись з подругою, ми вирішили забрати його додому.
Пташеня стало новим жителем мого будинку. Колись у мене був папуга і від нього залишилась кліточка. Ця металева будівля стала новим помешканням нашого нового друга. В цей час мама прийшла з роботи і побачила пташеня. Вона похвалила нас за добрий вчинок, але сказала, що навряд чи горобчик виживе, бо йому потрібне спеціальне харчування, яке дасть йому тільки мама-горобчиха. Ми засмутились, але вирішили все-таки не здаватись і спробувати допомогти пташечці. В інтернеті ми подивились способи, якими можна годувати пташа. Ми змогли харчувати горобчика не гірше за його матусю. Він постійно їв варені яйця, фарш та комашок. Ми з подругою щоденно носили йому маленьких комашок та мурашиними яйцями. Я дізналась багато нового про маленьких пташенят. Їм не можна знаходитись на відкритому сонячному промінні та не можна тримати на протязі. Харчування – це найважчий етап у вирощуванні малюка. Він їсть часто і різну їжу. Не раз я падала від втоми, але не могла покинути вмирати пташенятко. Якщо я взялась за справу, то повинна її довести до кінця. Це ж не просто якась іграшка, а жива істота, яка також хоче жити.
Ось так проходили дні за днями, наш горобчик ріс і міцнішав. Трохи пізніше він намагався літати, ми випускали його з клітки. Настав час прощатись з нашим другом. Він став дорослим і міг продовжувати життя на волі. Я дуже звикла до пташеняти, важко було з ним прощатися. Так багато часу було проведено разом, так багато своєї турботи я віддала цьому маленькому створінні. Але я не могла тримати його у клітці, пташечці треба жити на волі. Ми з подругою відправились до того місця, де раніше знайшли горобчика. Відкрили двері кліточки і відпустили друга. Він змахнув крилами і швидко полетів. Після того я довго плакала та сумувала за горобчиком, але думка про те, що я врятувала комусь життя заспокоювала мене.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|