У кожного народу є власні національні символи. Це може бути герб, прапор або інша символіка. Для українців найкоштовнішими національними символами є калина, Дніпро, традиційні орнаменти вишивки тощо. Також у кожного народу є талановиті митці – поети та письменники. Саме вони прославляють свою країну, звеличують її серед інших націй світу. Для України такими геніями національної культури є Іван Франко, Леся Українка, Григорій Сковорода. Проте, безперечно, першим у цьому переліку має бути ім’я славетного Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка.
Кожен українець пишається тим, що живе на землі Тараса Шевченка. У кожного вдома є «Кобзар». І так було, є і буде протягом багатьох століть. За шкільною програмою ми вивчаємо найкращі твори Великого Кобзаря: «Гайдамаки», «Катерина», «Сон», «Причинна», «Заповіт» та інші. Ми вчимо напам’ять його віршів, які назавжди закарбовуються у нашій свідомості.
Тарас Григорович Шевченко мав дуже складну долю. Він був сином кріпака і мав би продовжити долю свого батька, марнуючи свої роки у складній та виснажливій праці на панщині. Проте доля вготувала йому інший шлях. Шевченко був надзвичайно обдарованою людиною. З дитячих років у нього відкрився хист до малювання. І саме це дало йому змогу вирватися з похмурих та важких кріпацьких буднів. Існує навіть думка про те, що якби Шевченко не став поетом, то ми все одно б знали його як генія, але як геніального художника. Його картини, наприклад, «Катерина», вражають своєю довершеністю та красою. Але не гірше, аніж пензлем та олівцем, Тарас Григорович вмів володіти словом. У своїх поезіях Шевченко вперше висвітлив складну долю кріпака, приреченого все життя страждати. Він вивів на перший план біль та муки простих українців. Проте він нічого не вигадував – він писав про те, що бачив на власні очі. Мова творів Шевченка була жива, народна. На той час для української літератури це було новаторством.
Тараса Григоровича викупили з кріпацтва. Його визначний талант не міг лишитися непоміченим. Для мільйонів українців та для цілого світу Шевченко став символом української нації. У його віршах – біль та страждання цілого народу. Все те, що він бачив і чув сам. У його творах – душа нації, її минуле і майбутнє, її відродження й натхнення. Читаючи поезію Шевченка, ми краще та глибше пізнаємо самих себе, історію свого народу, своєї країни. І таким чином виконуємо заповіт Кобзаря: «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій не забудьте пом’янути незлим тихим словом…»
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|