Я завжди дуже любила переглядати старі бабусині речі. Вони ніби пахли давниною і я вірила, що кожна річ пам’ятає ті давні часи, до яких нема доступу моїй пам’яті. Бабуся берегла старі листи, листівки, квитки після походів до театру та інші дрібнички у красивій різьбленій великій чорній скрині. Щоразу, коли мені ставало сумно, я відкривала її та починала перегляд всіх цих речей, розмірковуючи про плинність часу, про вічне, про красу… Того вечора мене дуже насварили в школі за запізнення. Це було так несправедливо! Адже я бігала місто в пошуках необхідних матеріалів для уроку трудового навчання. Вчителька була не в доброму гуморі… Я прийшла додому, скинула рюкзак, взяла бабусину скриню і почала переглядати дрібнички з минувшини… здавалося, що я передивилась все вже сотні разів, але тоді мій погляд зупинився на малесенькій брошці. Вона була у формі метелика і видно було, що вона дуже-дуже стара. Вона була трішки почорніла, напевне від часу. Я здивувалась, адже я не бачила її, цю брошку у скринці, звідки вона тут? Проте довго не замислювалась, причепила брошку собі на кофтинку і стала біля дзеркала. Метелик був надзвичайно красивий, трьохколірний.
- Подобається? – почула я бабусин голос позаду себе. Мені стало ніяково, я почервоніла і швиденько зняла брошку.
- Ні, ні, не лякайся. Одягай, якщо подобається. – промовила ніжно бабуся. – я теж колись, як і ти, перелякалась.
- Чому? – мене здолала цікавість. Ця містична брошка стовідсотково мала свою історію, про яку я не знала і це мене ледь стримувало.
- О, - усміхнулась моя загадкова бабуся, - це недовга, але цікава історія.
- Розкажи! – швиденько підбігла я і зазирнула в її старенькі очі.
Бабуся пройшла до крісла, сіла. Сумно зітхнула і почала свою оповідь:
- Коли я була такою як ти, я теж була надзвичайно цікавою до всього! Любила різноманітні старовинні речі, красиві прикраси, старі пожовклі листи. Це точно в тебе від мене! Ось ця скриня, що в тебе, дісталась мені від моєї бабусі, уявляєш, яка вона стара? Отож! Вона складала туди різні дрібниці, я постійно слідкувала за цим і поступово перейняла в неї цю манеру. Мені це здавалось таким захоплюючим! Моя бабуся була дуже красивою жінкою. Вона любила гарні сукні, дорогі прикраси. Навіть на свій вік вона завжди мала дуже молодий вигляд, чоловіки оберталися їй вслід. Однією з її найулюбленіших прикрас була ось ця брошка. Вона чіпляла її у волосся, заплітаючи гарну зачіску і здавалася мені найгарнішою жінкою в світі… Цей метелик завжди уособлював для мене якусь неймовірну красу. Бабуся дозволяла мені дивитися її скриню, але суворо забороняла чіпати її особисті речі. Говорила, що колись прийде час, і я зможу брати все, що завгодно. Але я була ще дуже юна, нетерпляча і одного разу, коли вона вийшла з дому, я взяла цього метелика і спробувала заплести собі зачіску. Проте в мене не вийшло, метелик заплутався у моєму волоссі і я, намагаючись звільнитись від нього, зламала його. Як ти бачиш, на волосся причепити його неможливо. Я дуже злякалась, руки в мене затремтіли. Я уявила, як розізлиться моя бабуся, коли побачить, що я наробила і я зробила ще один поганий вчинок – заховала його за піччю. Думала, що всі пошукають і вирішать, що метелик згубився. Я втікала з хати і побігла у сусідський сад, очікувати приходу бабусі. Я сиділа довго в кущах малини, почало смеркати… А потім я прокинулась. Бідне дитя, я з переляку заснула в садку, а коли я піднялась і подивилась в бік своєї хати, моє серце обійняв жах. Моя хатка палала. Язики полум’я здіймалися до неба і з’їдали все, що я так любила. Я погано пам’ятаю, що було потім. Ніхто так і не зрозумів, що ж сталося? Єдине відомо – моя бабуся загинула у цій пожежі, а коли односільчани шукали в купі мотлоху уціліле майно, вони знайшли цю скриню і цю брошку… Пройшло багато років, я дуже довго картала себе за той вчинок, шукала у тій подій лише свою вину, постійно плакала і благала Бога забрати мене до бабусі. Але час загоїв усі рани. Відтоді ця брошка слугує мені нагадуванням про те, що не треба чинити навіть найменше зло, бо навіть найменше зло тягне за собою ланцюг проблем… ось така історія. Я не буду забороняти тобі брати свої речі, а тим паче цю брошку. Я не така. Але ця історія нехай слугує тобі застереженням.
Я дивилась на бабуся широко розплющеними очима і жаль стиснув моє серце. Скільки пережила ця людина! Я вирішила, що ніколи-ніколи її не розчарую і не вчиню так, як вона не бажає!
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|