Все школьные сочинения по литературе

Ви були в Україні? Як ?!Ви жодного разу не були на Україні? Ви багато втратили. Кидайте усі свої справи і приїздіть до нас. Таких річок, озер, лісів і полів ви ніде не побачите більше. А український народ зачарує вас своєю добротою і гостинністю.

В житті ми постійно робимо вибір. Ми обираємо до якої школи йти, ким стати, чим займатись в житті, з ким дружити, а кого залишити обабіч своєї життєвої дороги. Одна є речі, котрі вибрати нам не дано. Ми не обираємо свою родину, Батьківщину, мову.

Мабуть, усі ми замислюємося над своїм життям. У кожної людини різна доля. Бог створив людей не схожими одне на одного. Кожному з нас відміряно свій час на цій платеті, який вимірюється роками.

Мабуть, кожен з нас замислювався над тим, чому він народився? Яка його місія і у чому сенс життя?

Ми народжуємося, виростаємо, проживаємо відмічений богом шлях і відходимо у забуття. То у чому ж наша міссія? Чому люди вже сотні років приходять у цей світ? І як треба прожити, щоб не було в старості соромно за бездумно прожиті роки?

Задумуючись про це, я згадав своїх батьків. Татко був дуже зайнятий: багато працював. Він жив за принципом: збудувати будинок, виростити сина. Мама - вчителька початкових класів, була дуже доброю людиною. Вона мала інший погляд на життя. Читаючи про трагічні землетруси в Японії, мама зітхала і казала, що всі ці дорогущі речі: дивани,телевізори,ремонти - не варті того, щоб на нього працювати і в один момент все втратити. Мама більше переймалася сусідським хлопцем, що потратив у аварію, ніж тим, що у нас не було останні десять років ремонту, про який переймався тато.

У мене є домашній улюбленець. Це песик, Кулька. Його назвали цим дивним іменем, тому що коли Кулька була ще цуценятком, вона була дуже маленькою. А через те, що вона була ще й дуже пухнастою, всім здавалось що вона якоїсь круглої форми. Всі називали її Кулькою, ось так і прижилось це ім’я.

Людство – це немов величезний букет квітів. Кожна людина в ньому – це окрема унікальна і неповторна квітка зі своїм ароматом, зі своєю формою пелюсточок та листочків. У кожної людини свої переконання, погляди, принципи, цінності. І всім нам доводиться жити на одній планеті, вчитися в одному класі, ходити по одній вулиці.

Слово «людяність» має в своїй основні слово «людина». Це означає, що властива вона може бути саме людям. Але що ж це таке? На мою думку, цей найвища ознака людини, що вирізняє її з-поміж інших істот.

Людям характерно допомагати одне одному, підтримувати у скрутну хвилину. Коли ми бачимо, що хтось страждає, у нас стискається серце від жалю. А коли хтось радіє, хочеться радіти і собі. Але бувають такі люди, котрі байдужі до чужого горя. Дехто навіть може зловтішатися, заздрити чи радіти чужій біді. Людяність не торкнулась їхнього серця. Людина, про котру можна сказати «людяна» ніколи не буде сміятися з чужого горя, вона завжди буде прагнути допомогти ближньому.

Про війну завжди важко говорити. Немає нічого дорожчого, ніж людське життя. Вже пройшло багато років від закінчення Великої Вітчизняної війни. Свідків тих подій залишається все менше. І ті жахливі воєнні часи стають далекими-далекими. Здається, людство зробило висновки.

Світ почав працювати над рецептами довголіття і нанотехнологіями, думати про військові дії у 21 столітті почало здавалося повним абсурдом. І якби нам,українцям, хтось сказав, що війна може бути тут і сьогодні через майже як сто років, ніхто б звичайно не повірив.