Все школьные сочинения по литературе

Ліна Костенко в одному зі своїх віршів написала: «Поезія – це завжди неповторність…» Здавалось би, що таке вірш? Це слова, побудовані певним чином у рядки, які римуються. Скільки ж може існувати варіантів побудови такого ліричного поетичного твору? Як виявляється, безліч. Щоразу читаючи вірш, ми відкриваємо для себе новий світ. Кожен поет, використовуючи одні й ті самі слова, торкаючись однієї й тієї самої теми, напише вірш, який буде неповторним та унікальним.

Весна – моя улюблена пора року. Вона приходить на зміну довгій та холодній зимі. Коли ще усюди лежить сніг, виблискуючи срібними іскорками, я вже чекаю на весну. І вона неодмінно приходить! Весна приносить із собою тепле сонячне проміння, яке вона рясно розкидає усюди. Від цього проміння стомлений сніг тане. Усюди, навіть у найтемніших закутках, де, здавалось би, ніхто нічого й не помічав, проміння розтоплює останні залишки снігу й льоду. А потім проміння прогріває втомлену після зими землю і з  неї проростають тендітні паростки зеленої травички. Щодня вони стають усе вищими, наливаються соком та ніби тягнуться до неба. На деревах навесні з’являються спочатку бруньки, а потім перші несміливі листочки. Вони також із кожним днем підростають і тягнуться назустріч весняному привітному сонечку. Потім на гілочках розквітають тендітні квіточки. Своєю появою вони прикрашають цей світ! Усе навколо стає радісним та щасливим. А на землі, посеред зеленої травички, вже квітнуть проліски та підсніжники. Можна сказати, що весна – це пора квіток, бо від найпершого дня, щойно-щойно зійде сніг з галявин, на нас уже позирають своїми ніжними оченятами перші квіточки. А потім квіток стає все більше і більше. Не дарма другий місяць весни й названо квітнем, бо в цей час прокидаються від зимового сну й починають квітнути чарівні квіточки. І вся земля тоді стає заквітчана й неймовірно красива!

Цього літа я гостював у своєї бабусі. Вона мешкає у невеличкому селі. Її хата стоїть недалеко від річки. Через річку перекинутий дерев’яний місток. Якщо перейти по цьому місточку на протилежний берег, то опинишся у лісі. Мені дуже подобалось там гуляти. Ліс – це не просто велике скупчення дерев та кущів. Ліс – це величезне зелене царство. Тут живуть дуби та явори, верби та берези. У лісі завжди затишно, прохолодно й тихо. Тут цвірінькають пташки та стрибають з гілки на гілку прудкі білочки. Разом з бабусею ми збирали в лісі гриби та ягоди. Це дуже цікаве, захоплююче та водночас відповідальне заняття.

Людство існує вже тисячі років. І протягом усього часу свого існування людина замислюється над тим, що ж таке життя, в чому його сенс? Ще з часів Античності філософи та мудреці намагалися знайти правильну відповідь на запитання, для чого людина приходить в цей світ. У творах поетів та письменників різних епох ми можемо знайти роздуми про сенс життя та призначення людини, про те, до чого ми маємо прагнути, та як повинні будувати власне життя, на що треба орієнтуватися, на чому зосереджуватися. Наприклад, американський письменник Джек Лондон писав так: «Урешті-решт, людині подароване лише одне життя – чого ж не прожити його як слід?»

Кожна людина протягом свого життя постійно навчається. У дитинстві, з перших днів нашого життя, ми вчимося пізнавати цей світ. Спостерігаємо на навколишньою дійсністю. Ми вчимося ходити й говорити. Ми усвідомлюємо себе як частинку величезного світу. Перші знання передають нам наші батьки, наші матусі й татусі.

На Україні кажуть: «Пісня – душа народу». Наша культура багата на різні форми усної народної творчості. Ми черпає мудрість із прислів’їв та приказок, чарівних казок та кумедних байок, проте найповажніше місце в українському фольклорі посідають саме пісні.

У світі існує безліч книг. Вони написані у різний час та різними мовами. Коли ми були маленькими, нам усім, безперечно, дуже подобались казки. Це були кольорові книжки із різнобарвними малюнками. У казках можна було прочитати про чарівні мандри Гулівера до країни велетнів або ліліпутів, про тендітну Попелюшку та прекрасного принца, про підступну Бабу-Ягу та Змія-Горинича, про сміливих богатирів та дотепних майстрів. Разом із казковими героями можна мріяти й мандрувати, перемагати у битвах та звільняти чарівних принцес із вежі. Казкові герої вчать нас бути сміливими та відважними, мужніми й сильними. Не дарма казка вважається одним з найголовніших жанрів усної народної творчості кожної країни.

В народі кажуть: «Дерево міцне корінням, а людина — друзями». Що означає цей вислів? Чи дійсно це так? Це дуже складне питання. Однак, спробуємо у ньому розібратись.

Людина живе у соціумі. Щодня нас оточує безліч людей. В магазині, в автобусі, на вулиці – всюди нас оточують люди. Ми спілкуємось з батьками, родичами, однокласниками, вчителями. Декому ми розкриваємо свої секрети, а від декого їх приховуємо. У кожної людини є найближче коло спілкування – її справжні друзі. Саме друзям ми відкриваємо свої таємниці. З друзями ми можемо радитися про те, як краще вчинити у складній ситуації. На друзів ми завжди можемо покластися, бо вони нас ніколи не підведуть. На друзів завжди можна розраховувати. У будь-якій, навіть найскладнішій ситуації, навіть у найстрашнішій біді, вони нас підтримають, простягнуть руку, не дадуть впасти, або допоможуть підвестись, якщо ми все ж таки впадемо.