Все школьные сочинения по литературе

Борис Грінченко написав в одній своїй поезії такі слова: «Не бійтесь заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне провалля». Ці слова для багатьох можуть бути неактуальними, адже багато хто з нас вже давно не зазирає до словників. Сьогодні дуже зручно зайти в Інтернет і знайти будь-що, на будь-яку тему. Але, на мою думку, ми повинні інколи, хоч рідко намагатися користуватися ними.

Життя – складна дорога, котра не є прямою та рівною. Про це неодноразово говорить народна творчість. Одна моя улюблена приказка це: «Життя прожити – не поле перейти». Ми не просто йдемо дорогою прямо до певної мети, ми рухаємося хаотично, то йдемо, то біжимо, іноді завмираємо на місці, а потім знову продовжуємо свій шлях через нетрі, ліси, болота, озера, гори та поля.

Зима – дивовижна пора року. Лише зимою випадає стільки прекрасних свят: Новий рік, Різдво, Водохреща, День святого Миколая… Кожне свято – це радість, захоплення, подарунки, позитивні емоції. Але я не лише за це люблю зиму. Для мене це якась особлива пора, для якої характерний певний настрій. Взагалі кожна пора року має свій настрій. Весна – вона мрійлива, легка, весела. Літа – відчайдушне, безстрашне. Осінь – стомлена. А зима – спокійна і весела водночас. Це час, коли все навколо впадає в сплячку, але мені здається, природа довкола не просто спить, вона очікує, відпочиваючи, першого тепла. А це трохи різне! Дерева не бачать сни - вони дивляться на нас, але не крізь зелені листочки, а крізь сніжинки на гілочках.

З дитинства у мене завжди був інтерес до мов. На жаль, мої батьки знають лише українську та російську мови, трішки англійської, але мені завжди було мало. Коли я підросла, мене відправили на курси вивчати англійську. Сьогодні в школі ми вивчаємо ще й німецьку. І мені цього навіть мало! Мені здається, вивчення мов має величезну користь для нас. І мова не лише про здатність потім здати якийсь екзамен і вступити до гарного університету. Це не єдине, заради чого варто їх вивчати, хоча теж важливе.

Важко сказати, яке значення в житті людини має музика. Сучасних підлітків взагалі важко уявити без музики. Вони слухають її всюди: в транспорті, вдома під час виконання уроків, перед сном, навіть інколи в школі! Звідки ж така любов до музики?

Мені здається, це передалося нам від предків. В ритміці музики завжди було щось чаруюче. В одній книзі я прочитала, що коли люди щойно тільки навчились видобувати вогонь і не мали жодного уявлення про культуру чи літературу, вони мали деякі свої первісні релігійні ритуали. Вони будувались навколо віри в природу, в силу вітру, води чи дощу. І обов’язковим елементом всіх таких ритуалів була обов’язково музика. Але це була не та музика, котру ми чуємо зараз. Це було щось на зразок барабанів: вони вистукували паличками на твердих поверхнях, плескали в долоні, можливо, щось мугикали і пританцьовували при цьому. Всім нам знайомі побідні картини з фільмів та книг, коли первісні люди дарують танець якомусь богові. Навіть тоді людей приваблювали ритмічні звуки та рухи.

Школа для мене – дуже особливе місце. Багато хто здивується, але я дуже люблю туди ходити. Для цього є кілька причин, основна з яких – це мої однокласники, мій клас. Справа в тому, що він дуже дружний. В ньому немає, як зазвичай буває, поділу на компанії чи маленькі групи. В нас ніхто ніколи нікого не ображає. Дивно, але це правда!

Майже в кожної людини є свій герой. Сьогодні хлопчики дуже люблять фільми про супергероїв, про тих, хто має надзвичайні сили, подорожує в часі, бореться зі злодіями та злими силами. Я теж люблю такі фільми, але якщо говорити про мого особистого героя, то я оберу більш реальну особистість. Я оберу свою маму.

Кожна людина народжується не випадково на своїй особливій землі. Ми не обираємо її і не можемо обрати, як би цього не бажали. Адже батьків або прізвище ми теж не обираємо. І наш священний обов’язок – берегти отримані у спадок від батьків та долі скарби.