загрузка...

Твір на тему танці

Печать
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

З раннього дитинства моє життя занурилось у танці. Все почалось з того, що мої батьки віддали мене в танцювальний гурток. В мене не було ніяких здібносте чи талантів, просто мамі дуже подобались жінки, які гарно танцюють. Народні танці – мій перший напрям, який давався мені дуже важко. Викладачі найбільше з усіх учнів мене критикували і говорили, що танцювальну кар’єру я ніколи не побудую. Після того мені захотілося всьому світу показати, що ті люди дуже помиляються і з мене вийде гарна танцівниця. З народних танців я перейшла на гурток східних. Проте там мені також не сподобалось. В той час я перестала в себе вірити і розчарувалась у своєму захопленні. Але одного разу я подивилась американський фільм, у якому дуже гарно молода пара танцювала латино-американський танець – румба. Від заворожуючого відео я не могла відвести погляд. Саме в цей момент я по-справжньому закохалась у танець. Я знайшла спеціальний гурток у нашому місті і почала займатись професійно. Маючи деякі навики, мені з легкістю давався кожен рух.

 

Зараз я не можу уявити своє життя без танцю. Багато років поспіль я танцюю і отримую надзвичайне задоволення від кожного руху. Я натхненно готуюсь до кожного змагання і маю свого постійного тренера. Ми поставили перед собою велику ціль і маленькими кроками йдемо до її досягнення. Наша пара має багато перемог та нагород, ми не пропускаємо жодних змагань та турнірів. Ми неодноразово їздили за кордон і показували свої здібності на світовій арені. Тренери покладають на нас великі надії і пророкують світле майбутнє. В такі моменти я часто згадую свої перші спроби у цій діяльності і негативні відгуки в мою сторону про те, що я ніколи не буду танцівницею. Ось саме такі переломні моменти роблять людину сильною та мужньою. В цей час хочеться всім довести, що вони глибоко помилялися. Зараз я не жодного дня не можу прожити без танцювальних рухів. У голові постійно лунає музика і навіть у громадському транспорті я легенько рухаюсь, бо моє тіло не може стояти, чуючи запальну мелодію.

 

Батьки дуже пишаються моїми здобутками і надіються, що колись я стану відомою танцівницею. Я дуже хочу, щоб вони гордились мною і колись дивились на мої виступи на великій сцені. Бо завдяки їм я зробила свій перший крок на паркет і почула впевненість у собі. Кожної миті вони були для мене особливою підтримкою та опорою, яка давала мені руку помочі при всіх негараздах.

У кожного в житті має бути своє хобі, яке приносить велике задоволення. Дуже добре, коли захоплення стає професією. Мені здається, що саме тоді людина стає щасливою і кожний день проживає з радістю. Я вдячна своїм батькам, що в ранньому дитинстві повірили у мої таланти і відправили мене на гурток. Зараз я не можу уявити, що я могла б бути юристом або лікарем і ніколи не перетнутися з танцями. Недарма кажуть, що в кожної людини є своя доля, яка веде правильною стежкою до великих цілей.


 
загрузка...

Рейтинг@Mail.ru