…И к солнцу руки протянув,
Стою, подобна Ярославне
Простые женские печали:
Ждать, волноваться, не забыть…
Вас разве могут заслонить
Века громоздкие? Едва ли…
А.Васильева “Ожиданье“
Читаючи “Слово о полку Ігоревім“, я не припиняла дивуватися майстерності невідомого нам автора, а особливо образам, які він створив. Це й образ Руської землі, і мальовничий образ природи, і образ Ігоря – сильного та мудрого захисника свого народу. Але найбільше вразив та схвилював мене образ Ярославни – дружини князя Ігоря. Це навіть не образ… Я не можу назвати її образом або літературним персонажем: вона по-справжньому жива. У моїй уяві Ярославна – реально існуюча жінка, яка зачаровує нас своєю ніжністю, щиро любить свого чоловіка, свою землю, свій народ.
Якою я уявляю Ярославну ? Це зовсім не типовий жіночий образ, як може здатися на перший погляд неуважному читачеві. Хіба можна порівняти Ярославну з сучасними жінками? Звісно, ні. Вона надзвичайна! Вона розумна, щира, мужня і водночас така тендітна та жіноча! Усі дівчата з мого класу, які прочитали “Слово…“, не приховують свого захоплення Ярославною. Вона не просто чекає свого чоловіка, їй справді болить не тільки особиста доля, але й Київської Русі, доля свого народу.
Плач Ярославни – дуже хвилюючий епізод. Він надихав багатьох письменників, які творили набагато пізніше від написання “Слова о полку Ігоревім“. “В Путивлі-граді вранці-рано ридає, плаче Ярославна…“ - писав Т.Шевченко. Отже, велике значення і художню цінність має цей образ для української літератури, якщо Тарас Григорович приділив йому таку увагу! Але річ навіть не в цьому. Плач Ярославни відбивається у серцях усіх, хто читає “Слово…“. Ніхто не залишається байдужим до переживань Ярославни.
Плач Ярославни знаходить відгук у будь–якому серці, бо в плачі висловлено всі болі душі жінки, уся гіркота жіночої долі. Саме тому ми завжди будемо захоплюватись Ярославною та автором “Слова…“, який оспівав цей унікальний образ.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|