«Федько-Халамидник» - повість Володимира Винниченка про одного хлопчика, котрий на перший погляд здається розбишакою та вередуном. Але насправді в результаті виявляється дитиною з великим серцем. Його характер та особливості розкриваються через вчинки, котрі поступово пропонуються читачеві для формулювання власних висновків.
За жанром це є соціально-побутовою повістю, тобто розказує про життя людей різних верств населення, про їхній побут та стосунки. Основною темою твору є зображення великого дитячого серця на фоні жорстокості дорослих, котрі не завжди можуть оцінити вчинки дитини з точки зору людяності та правильності. Ідея твору – звеличення сміливості, мужності, відданості та самопожертви маленької людини заради інших. Одночасно з цим автор засуджує риси характеру, котрі характерні для іншого головного героя – Толі: безхарактерність, боягузтво, брехливість та егоїстичність.
Твір побудований на розповіді про життя хлопчиків. Федько справляє враження хлопчика-неслуха: він завжди робить те, що заборонено, ніколи не хоче бути правильним хлопчиком. Я вважаю, це не через те, що він такий неслухняний, просто йому все цікаво. Його весело пізнавати світ, пробувати щось нове та страшне, випробувати себе. Йому протиставляється хлопчик Толя: син господарів батьків Федька. Цей хлопчик ніжний, вихований, тихий. Складається враження, що він хоче дружити з Федьком, що йому теж цікаві ці пригоди, але він при будь-якій нагоді скаржиться батькам та не вміє тримати язика за зубами.
Тут ми бачимо протиставлення зовнішнього і внутрішнього світу. Федько – син бідних батьків, він часто ходить забруднений, в потріпаних штанцях, замурзаний. А Толя – охайний, чистенький, чепурненький. Але найбільше їхнє випробування в цій історії – пригода на крижинах – покаже, хто ким є насправді. Ціною свого життя Федько рятує «хазяйську» дитину і ставлення читача до нього міняється абсолютно в протилежну сторону. Ми починаємо розуміти, наскільки це щира та справжня дитина, наскільки велике та сміливе в нього серце.
Цей твір багато чому нас навчає. По-перше, він вчить нас не судити людей по зовнішності. Часто за красивим дорогим одягом може ховатися бідна та нещасна душа, котра не здатна на гарні вчинки, не може бути чесною і красивою. По-друге, ця історія – це гучне засудження розбишацтва та безконтрольної поведінки людей. Хоча Федько був добрим хлопчиком і хорошим, однак він багато чого робив такого, що не можна пояснити великим серцем. Він не слухав батьків, його завжди тягнуло на небезпеки. Ця історія повинна бути для нас уроком про те, що часом завелика тяга до пригод та небезпеки може стати великою трагедією. Адже що може бути гіршим, коли вмирають такі маленькі діти. Я вважаю, що якби Федько доріс до дорослого віку, він би став хорошою людиною, але, на жаль, йому не судилося.
Таким чином, Володимир Винниченко написав історію, котра торкається багатьох життєвих проблем: стосунків між батьками та дітьми, всередині дитячого колективу, торкнувся теми зовнішньої та внутрішньої краси, спробував надати своїй повісті морально-етичного характеру. Адже тут є багато повчальних мотивів: як поводити себе, як спілкуватися з людьми, як оцінити людську поведінку. Кожен, хто прочитає цю повість, зробить для себе багато повчальних висновків і обов’язково захоче перечитати цю історію колись ще раз, адже вона написана легкою і доступною мовою про буденні речі. А проблеми, порушені в ній, залишаються актуальними і по сьогоднішній день. Тому ця повістю може вважатися прекрасним зразком української літератури, від якої отримуєш не лише задоволення, але і користь.