В українській літературі безліч відомих митців про яких ми знаємо, але не завжди заглиблюємось у їхню творчість і не часто читаємо деякі факти їхнього життя. До таких письменник належить Григорій Сковорода. Я завжди знала про його існування, про те, що він був відомою людиною, але ніколи не надавала великої уваги його творчості. Одного разу мені в руки потрапила його збірка «Сад божественних пісень». Я прочитала першу пісню, другу, третю і захопилась. Надзвичайні пейзажні описи дуже гарно змальовують красу нашої української природи. Читаючи ці слова, в тебе в голові самостійно формується якась певна мелодія до кожного вірша. Якоюсь прихованою філософією огорнені пісні цієї збірки. Закріплені бібліографічними вставками, тексти мають певний духовний зміст, адже Григорій Сковорода часто звертається до Бога та молитви. Автор ніби шукає якогось земного вирішення усіх проблем. Також Григорій Сковорода критикує тодішнє суспільство, але такі проблеми залишаються актуальними і сьогодні. Він особливо ненависно ставиться до брехні та неробства. Автор часто порівнює місто та село і вбачає у сільських краях гармонію свого життя.
Григорій Савич Сковорода був не лише письменником, а й педагогом, філософом та просвітителем. Це надзвичайно талановитий та розумний чоловік, який навчався у Києво-Могилянській академії та вивчав латинську, грецьку, німецьку, церковнослов’янську, польську та інші мови. Він міг бути відомим та знатним діячем того часу, проте проміняв всі знамення та багатство на пізнання самого себе та навколишнього світу. Митець обрав мандруючий спосіб життя, якого дотримувався до самої смерті. Григорій Сковорода під час своїх подорожей ніколи не розлучався з Біблією, сопілкою та власними писаннями. Якось цариця Катерина II дізналась про такого відомого мандрівника і забажала на власні очі побачити його. Вона відправила посланця за митцем. Коли Григорій Сковорода побачив запрошення від цариці, то лише спокійним голосом відповів: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця». Приятель поета так говорив про відомого мандрівника: «Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов’язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів».
Григорій Савич Сковорода став символом українського духовного слова та найвідомішим філософом усіх років. Його творчість і сьогодні досягай найвищого рівня та вважається недосяжною для будь-якого письменника. Тому не гайте часу і якнайшвидше починайте знайомитись з творчістю митця і із філософією його думок та поглядів.