Без минулого немає майбутнього. Минуле нашої мови – гірке та сумне. Варто лише полистати сторінки підручника, щоб побачити ту величезну кількість історичних дат, які підвереджують цей факт. Її винищували, її забороняли. Періодично знищували україномовні книжки. А яким болючим був початок 20 століття! Скільки прекрасних та талановитих українських митців, письменників та поетів винищила новоприбула радянська влада. Українській мові насаджувався стереотип неповноцінності. Люди, що говорити нею, вважались темними, неосвіченими, дурними. Багато десятків років нас намагалися переконати в тому, що ця мова нездатна на створення літератури, вона є непридатною для науки та розвитку, нею лише в селі розмовляють, а село, мовляв, це щось таке темне та дрімуче, про що і говорити не варто.

Тепер все змінюється. Україна здобула незалежність. Ще довго до неї долітали відголос ся тих стереотипів та упереджень, але поступово вони відходять в минуле. Нашою мовою пишуть книги, вірші, пісні, вона лунала на Євробаченні, ми чуємо її на радіо та по телевізору, можемо читати журнали та газети. Поступово вона відроджується і все більше молоді прагне нею говорити, але все рівно знаходяться люди, які незадоволені цим. Одного разу в кінотеатрі я спостерігала, як якийсь чоловік обурювався українським озвучуванням фільму. «Що ж це таке, - нарікав він, - не можна вже і фільми подивитись! Чому він українською? Як можна це дивитися». Сусід по ряду на це йому ввічливо відповів: «Ви, напевно, забули, де живете». Чоловіку стало соромно, бо він промовчав, а, може, просто думав про своє. Але така поведінка просто обурює! Жити в країні, яка вже більше 20 років має свою державність, мову, конституцію та валюту, і дивуватись, чому фільми мають озвучення українською мовою. Дивина та й годі!

Сподіваюсь, у майбутньому таких людей буде все менше. Людям має бути звично слухати українську музику та дивитись українською фільми. Це не повинно дивувати! Сумніваюсь, що в Німеччині хтось дивується книжкам німецькою мовою. Через 10, 20, 30 років таких питань не буде. Я бачу українську мову розвиненою, я бачу великий вибір журналів та книг, підручників, різної літератури українською мовою. Мама розповідала мені, що коли я була маленька, проблематично було знайти кубики з українськими буквами. І вчити доводилось на російських, малюючи окремо на листочках букви, яких не вистачає. Сьогодні вже все інакше! В магазинах повно книжечок, букв, різних іграшок для того, щоб вивчати з малюками українську абетку. А ще через століття ми взагалі забудемо цю проблему.

Майбутнє українська мова має. Вона буде єдиною мовою, яка використовується в освіті та державних установах. Люди не будуть соромитись того, що вони народились в селі і говорять українською, а в магазинах та ресторанах можна буде почути обслуговування рідною мовою і не ніяковіти від того, що до вас звертаються російською. Діти будуть іти в 1 клас і не лякатися рідно мовних слів через те, що в родині все життя чули лише російську.

Ми не будемо забувати сумну історію, завжди будемо пам’ятати, якою ціною вона до нас прийшла. Це не дає нам права забути її та занехаяти! Від кожного з нас залежить те, якою мова буде для наступних поколінь. Це вона буде вважатися престижною та красивою чи знову, як 50 років тому, мовою неосвіченої маси? Нею будуть розмовляти відомі люди, інтелігенція, митці та письменники. А вони є прикладом для всіх інших. І тоді не буде байдужих. Майбутнє повністю у наших руках, треба завжди про це пам’ятати. Воно знаходиться в кожній миті сьогоднішнього дня і залежить від кожного нашого рішення.